26 лютого в Охтирці — День жалоби. В місті приспущені прапори. Чотири роки тому російська авіація вдарила по тоді 91 окремому полку оперативного забезпечення, нині це 91 окрема бригада підтримки. Тоді загинуло понад 70 людей — це найперша масова втрата людей в Україні під час повномасштабної війни.
В День жалоби зранку охтирці несуть квіти до Алеї пам'яті біля центрального кладовища. Побратими, рідні та друзі прийшли віддати шану полеглим захисникам. 26 лютого 2022 року російські військові нанесли авіаудар по частині 91 окремого полку оперативного забезпечення.
День жалоби в Охтирці. Суспільне Суми
Роман Грицак тоді був заступником командиру полку, тепер він начальник штабу бригади. В момент удару, говорить, також був в частині.
"Це не просто дата в календарі. Це пам'ять про тих, хто в цей день не повернувся додому. І це не статистика, це наші рідні, близькі, брати, яких нам так щодня не вистачає. Ворогу вдалося в той день зламати чи зруйнувати наші стіни, але він не зламав наш дух. Пам'ятаємо кожного, помстимося", — сказав Роман Грицак.
День жалоби в Охтирці. Суспільне Суми
На початку повномасштабної війни нині старший солдат Олександр Шнайдер був цивільним. Згадує, тоді прийшов до військової частини, куди сходились люди з різних міст: "Коли у військкомат приходили, там зброю не видавали, тому всі йшли до нас в частину. Приходили люди різні, ті, що взагалі не мали військової підготовки, за покликом серця йшли справжні патріоти".
Олександр Шнайдер. Суспільне Суми
У момент обстрілу, каже Олександр, тільки зайшов відпочити: "Був перший приліт у ту казарму, що на Київській. Скло висипалось мені на голову. Став людям кричать: "Виходьте із приміщення" і виводив тоді їх в овочесховище. Якби хлопці залишились, там би більше загинуло. Того місця, де я збирався лягати відпочивати, не залишилось".
Сергій Семененко. Суспільне Суми
Сергій Семененко — майор Збройних сил служить в цій частині з 1991 року.
"Я з хлопцями в казарму переносив пораненого хлопця. Скажу за себе: 10 секунд, коли я вийшов із санчастини, і тих, кого я останніми бачив, уже немає. Ці десять секунд врятували мене. Це, по суті, мій другий день народження", — говорить Сергій.
На мітинг до Дня жалоби прийшли рідні полеглого Вадима Більченка — мати Тетяна Більченко та сестра Наталія Панасюра.
Тетяна Більченко. Суспільне Суми
"Він рятував поранених. Вийшло так, що багато було поранених і він пішов допомагати і його теж накрило бомбою чи ракетою. А так повинен був в тому році ж іти на пенсію вже військову. Брав участь у боях на Донеччині. Сам він сапер, займався розмінуванням. Був поранений теж у Донецьку", — розповідає Наталія.
"В мене син дуже був хороший по характеру. Спокійний, добрий, жив із своєю сім'єю хорошо. В нього один син, він теж служив", — розповіла мати загиблого Вадима Більченка.
Меморіал біля зруйнованої казарми. Суспільне Суми
Поклали квіти учасники мітингу і до зруйнованої казарми. Один з тих, хто пережив бомбардування в частині, Віктор Шикалов. "Я якраз був у їдальні, збирався виходити, а тут прильот. Було три прильоти ж. Перше попало по казармі, воно якраз посередині. Там, де моє ліжко, де я мав лежать, туди балка впала. Значить, Господь сказав, що я ще потрібний на цьому світі. Туди дійшов, уже був другий прильот, третій. Воно скидалось з літака".
Зруйнована військова частина в Охтирці. Суспільне Суми
У 2022 році військовою частиною командував Герой України Денис Дикий. Цей день вважає найтрагічнішим днем за час свого командування полком, сказав Суспільному Денис Дикий: "Я щодня згадую ці жахливі події. Особовий склад, який віддав найдорожче — своє життя за Україну, за наше майбутнє. Памʼять і біль за них залишиться назавжди в наших серцях. І наш святий обов’язок — не забувати про рідних і близьких наших полеглих героїв. Ми продовжуємо знищувати ворога задля того, щоб життя жодної людини, яке було покладено за нашу свободу і майбутнє наших дітей, не було даремним”.
День жалоби в Охтирці. Суспільне Суми
Після авіаудару рятувальники та місцеві жителі, попри небезпеку, займалися аварійно-пошуковими роботами. Того дня загинули понад 70 військовослужбовців, говорить капелан Роман Клизуб.
"Це був перший випадок в Україні такої масової загибелі військовослужбовців. Щоб одним ударом стільки людей одразу, причому це було в мирному місті, прямо в пункті дислокації. До цього такого ще не траплялося. І це дало якийсь поштовх боротися, поштовх звільняти свою землю. Ми пам'ятаємо, що після цих подій Охтирка стала як єдиний кулак".
