37-річна Анастасія Мізернюк після смерті матері стала опікункою трьох братів. Родина пережила окупацію Херсонщини, втратила дім і була вимушена поїхати до більш безпечного місця. Нове життя вони почали у Недригайлові на Сумщині.
"Ой, я стрибала, як заєць, бо ти маєш свою ванну кімнату, не стоїш у черзі до туалету, маєш власну кухню і не сидиш у кімнаті, де поруч дитина робить уроки, а ти готуєш їжу на плитці. Бо ти живеш в одній кімнаті, де в тебе все. Звісно, ти відчуваєш себе господинею свого життя, коли ні від кого не залежиш. Ти сам по собі", — так ділиться враженнями від отриманого житла переселенка з Херсонщини, 37-річна Анастасія Мізернюк.
Анастасія Мізернюк. Суспільне Суми
Після приїзду до Недригайлова, два роки тому, разом із трьома братами вони жили у гуртожитку. Згодом родині надали однокімнатну квартиру.
Тягинська громада, Бериславський район, Херсонщина. Фото: Херсонська ОВА/Telegram
"Я з Херсонщини, Бериславського району, села Тягинка — села, якого більше не існує. В принципі, як і району, та й пів області також. У мене троє братів: один — людина з інвалідністю з дитинства, у нього незавершений остеогенез; старший із молодших уже має статус ветерана війни, після поранення зараз лікується; і найменшому — 16 років, він підліток", — розповіла Анастасія.
Волонтери допомагають чоловіку сісти в евакуаційне авто, Берислав, Херсонщина, грудень 2025 року. Херсонська ОВА/Telegram
Вона згадує майже десять місяців окупації.
"Хотілося б стерти це зі свого життя. Коли росіяни зрозуміли, що їх витісняють, вони почали підривати мости. Один міст був приблизно за 250–300 метрів від нас, і коли його підірвали, у нас повилітали всі вікна, вирвало двері, а дах почав підскакувати. Тоді я зрозуміла, що звідти потрібно їхати", — сказала Анастасія Мізернюк.
