За чотири кілометри від села Храпівщина на Сумщині починається “сіра зона”. До села нині кілька разів на тиждень курсує рейсовий автобус, яким евакуйовані мешканці з прикордонних сіл Юнаківської громади відвідують свої домівки. Їде автобус через села Кияниця та Іволжанське. Для чого люди їздять у ці села, ризикуючи життям, – бачило Суспільне.
Рейсовий автобус “Суми — Храпівщина” виїздить з автовокзалу обласного центру за розкладом. У салоні немає жодного пасажира. Водій пан Василь пояснює, що багато людей поїхало ранковим рейсом. Додає, пасажири ще будуть – “підбиратиме” у місті. Раніше цей автобус їздив до Басівки, про це нагадує табличка на передньому склі. Нині, каже водій, Басівка окупована.
Василь. Суспільне Суми
“У мене он бачите, що? Це від FPV-дрона уламки (пошкодження автобуса, – прим. ред.). У Писарівці, після того ми через Писарівку стараємось не їздить. Це сталося пів місяця, може, трішки більше”, – пояснює водій рейсового автобуса Василь.
Рейсовий автобус, яким люди їздять на прикордоння Сумщини. Суспільне Суми
“Я чому їду зараз, бо я там переночую. З Богом", – хреститься пасажирка Олександра.
Розповідає, через обстріли пошкоджено дах в оселі: "Приїхала минулий раз, дощ йшов, тече кругом. Усі коти до мене позбігалися під ковдру. Собак я вивезла, у мене там такі красавці — східноєвропейська гладкошерста, а ще два пекінеси, такі красені, взагалі”.
Пасажири автобуса. Суспільне Суми
Жінка їде у Нову Січ, де до повномасштабної війни прожила 19 років. Каже, крім собак, має у селі багато курей, нині за можливості їх вивозить.
“Перший раз упав КАБ десь метрів 30 від дому, кришу пошкодив дуже. Я переїхала до доньки у Степанівку, село по трасі на Конотоп, у неї двір є, я туди курей перевожу. Ну шкода ж. Я раз приїхала, вже трьох немає. Там лисиці бігають і бродячі собаки. Хоч і двір закритий, але все одно, вони знаходять десь дірки”, – говорить пані Олександра.
Пасажири автобуса. Суспільне Суми
Додає, після евакуації 1 травня жити поза домом не змогла, повернулася у рідне село, але ненадовго.
“Як почали шарахати, і гранатометами, і дронами. Кидають поряд КАБи такі, що в діаметрі до 20 метрів вирва. Вікна у нас пластикові, так вони ось так викручуються. Не розбиваються, а викручуються, їх піна утримує. Я подзвонила доньці, вона каже: «Мама, ти з глузду з’їхала, давай вертайся назад». Зараз там зона бойових дій”, – каже жінка.
Речі пасажирів. Суспільне Суми
Від Кияниці, куди довозить автобус, говорить жінка, до Нової Січі буде йти пішки ще близько двох кілометрів.
– І ви будете йти й тягти оце?– Воно не важко. Там залишився мій брат рідний. Десь три місяці, як відключили електрику, і все закінчилося. Води немає, потім газ. На “буржуйці” готувала, вся в сажі була, непристосована до такого життя. Нещодавно два КАБи упало біля нашого дому в річку, гараж, ворота так покрутило, хвіртка, паркан такі товсті у нас — і то понівечило.
Говорить, вмовлятиме брата виїхати звідси: “А якщо не вмовлю, то хоч їжі привезу”.
Пан Василь каже, що люди не чекають, поки автобус буде повертатися, сідають у Кияниці і їдуть по колу.
Зупинка в Храпівщині коротка, лише для того, щоб люди встигли завантажити речі й самі сіли в автобус – ніякого перепочинку, тому що небезпечно, говорить пан Василь. За кілька хвилин автобус вирушає у зворотну путь.
Пасажири автобуса на прикордонні Сумщини. Суспільне Суми
“Мої батьки тут жили, залишилася дача. Раніше все було. Зараз оця «свистопляска», так бур’яни отакі поросли. Хтозна, що з ними робити. Там огірки покидали й гарбузи. Я пройшов глянув, та хіба ж його знайдеш, бур’яни отакі”, – розказує пасажир Віктор.
Чоловіку скоро виповниться 75 років, він живе у Сумах. Каже, на малій батьківщині не був 32 дні – за цей час город заріс бур’янами. Нині приїздив подивитись, що там вродило та чи ціла хата.
“Деякі стінки там тріснули, а одна відпала, вікон немає. Хата дерев’яна, батько обклав її, ми її обклали цеглою, я ще був пацаном, мені 15 років було, це 60 років тому було”, – згадує чоловік.
Руйнування на прикордонні Сумщини через атаки армії РФ. Суспільне Суми
Пан Віктор каже, цього разу йому пощастило вціліти.
“Літак летів, а тоді як жахне, я на городі був. Дуже сильно, я під яблуню впав, а він як жахне ще раз, і воно посипалось щось. На яблуню посипалось, з яблуні листя на мене, а спереду там щось загорілося – стовп диму”, – пригадує чоловік.
Пасажирка автобуса. Суспільне Суми
Крім домашніх речей, пан Віктор везе в Суми жмут оптоволокна, каже, назбирав на городі та хоче показати дружині. Близько 17 години автобус приїздить до Сум, водій висаджує пасажирів, кому де зручно, а завтра, каже, знову в путь.
“Кожного дня так. Складніше, коли дощ іде, коли ми не можемо виїхати на гірку, коли, там, автобус буксує трохи, а та-а-ак…” – говорить водій автобуса Василь.
Пасажир автобуса. Суспільне Суми
