Під час евакуації з села Рясне Краснопільської громади родина Ольги Одарик о 5 ранку йшла назустріч евакуаційному автобусу, розповіла Суспільному жінка. Каже: якби людей підібрали пізніше, то їх би вбив російський дрон, який атакував евакуаційний автобус “Білих янголів” та був збитий. Як облаштувалася сім’я в Сумах, що планує робити далі — дізнавалися кореспонденти Суспільного.
Ольга Одарик та Катерина Кривошей. Суспільне Суми
"Ви знаєте, говорю правду, я тоді ще не усвідомила, але коли ми вже приїхали, кажу своїм, якби ми хвилин 3-5 пізніше, то він нас, усіх п’ятьох на трасі поклав би. Може, ми й чули, як він летів, над посадкою продзижчало, але ж воно темно. Летів ніби від нас, потім від нас, а ми ж по трасі весь час, йдемо, йдемо. Тільки кажуть: нахиляйтеся, потім цокіт — і нам скричать, що летить дрон, нахиляйтеся, працюємо, після чого автівка різко так поїхала, що я навіть не помітила ні ям, не розбитої дороги нічого просто", — пригадують Катерина Кривошей та її донька Ольга Одарик евакуацію з рідного села Рясне Краснопільської громади.
21 грудня спеціальний підрозділ поліції “Білий янгол” евакуював жінок до Сум. Нині вони перебувають у транзитному центрі допомоги “Плурітон".
Катерина Кривошей. Суспільне Суми
"Зустріли односельців, на той момент вона сказала, що поки все ціле, бо чоловік звідси приїжджав туди, ніби все ціле. Другого зустріли тут, він оформлявся тут, то він каже ніби дві хати саме в Рясному розбиті. Де точна інформація — ніхто не знає. Каже: на городи два прильоти було, а цей говорить, що по хатах", — говорить Катерина.
"Знаю, що стріляють дуже сильно бої великі йдуть, знаю, що село сусіднє захопили окупанти. Ми ніколи не виїхали б звідтіля, скільки нам пропонували. Але ні, це вже була остання крапля, коли ми почули, що вони зайшли в Грабовське і вивезли людей, покрали. Це була патова ситуація. Ну я не знаю, просто, як я казала, не для того мене мама під серцем 9 місяців носила, щоб я на рашку працювала, і наді мною там знущалися. Я народилася в Україні, так я тут і полишуся", — розповіла Ольга Одарик.
Ольга Одарик розповідає, що зважилися на евакуацію після того, як дізналися, що російські війська зайшли у Грабовське. У рідному селі залишили все нажите.
Ольга Одарик. Суспільне Суми
"Я навіть не знаю, чи є там світло, коли ми виїжджали світло було, але зв’язку, мережі немає. Там такі люди залишилися, до яких не можна додзвонитися. Я не знаю, що там із живністю твориться, що з будинком коїться. Живності залишилося багато, залишилися курочки, утята, нутрії, кролик, півники", — розповіла жінка.
Папуга Ольги та Катерини. Суспільне Суми
"Ми майже в полі живимо, ще й дика звірина, може, там яка двонога заскочить, а ще й дика звірина, ми в невідомості. Качок у нас було до 50 штук, курей більше як 30, 10 нутрій, 8 кролів. Ми так нутрій тих тяжко заводили, скільки ми з ними промучилися, щоб хоч якось про них дізнатися, щоб повелося", — додала Катерина Кривошей.
Жінки говорять, що жити в місті їм дуже незвично.
"Зараз у мене таке відчуття, що ми залишилися просто бомжами. Сьогодні я молода жінка, мені їсти варять, люди приносять мені їжу, те, що я можу варити там, по селу і годувати військових, після мене сьогодні вбиральню прибирають, мені сьогодні речі пруть, я не цього хочу у своєму житті, я зовсім цього не хочу, я не каліка, я здорова нормальна жінка, але це просто, просто ми бомжі", — розповіла пані Ольга.
"Я о 4 ранку вставала, попила кави та йшла до свого господарства, це ми їх пораємо, потім починаємо їм варити, ходити, все робимо. Я вся була в русі. А тут сиджу, до вікна підійду, ну вийдемо ми, подихаємо свіжим повітрям, і на цьому вся моя праця закінчується. У мене вже руки не знають, що б мені придумати, аби їх зайняти. Ото купили кросворди, такий собі відволікаючий маневр", — зізнається Катерина Кривошей.
Ольга Одарик каже, що евакуюватися за межі області не буде.
"Зараз шукаємо нам хату, тут не лише мої діти, багато знайомих, друзів у нас, і кожен хоче нам щось знайти. Ми розуміємо, що зараз на наше місце може бути дуже багато таких, як ми людей. Проживати постійно тут у шелторі, це також не варіант. Сумська область — це найоптимальніший варіант тому, що це частинка нашого. Ми тут все життя прожили. І от, яке там майбутнє залишилося, але я бачу його лише в Сумському регіоні. Хатинка, город, щоб був льох, щоб усе було нормально, мені цього хочеться", — говорить Ольга.
"Свій город, може хтось пособить, щоб господарство навесну купить, щоб було. Я ж ще молода, Бог не обділив здоров’ям, чого мені сидіти. Ціле літо, готували, щоб лопать, а тепер нікому", — розповіла Катерина.
Ольга Одарик розповідає, що на цьогорічне Різдво мала плани, але не склалося:
"Я хочу додому. Як би гарно не було, але дім є дім, це свої стіни, він тебе береже, це твоя фортеця. Тим більше, коли ти в ньому народився, ти прожив у ньому все життя. Усі свої роки я прожила в ньому, я його покидала лише на два з половиною роки, все своє життя. Діти мої там народилися, діти з нього повиїжджали далі у своє майбутнє життя, але я залишилася вдома. І кожну секунду я про нього думаю, і я хочу додому повернутися. Якби мені дали дозвіл, я б на крилах полетіла в рідну домівку".
Ольга Одарик та Катерина Кривошей. Суспільне Суми
"Лаштувалися дітям відправити посилку, коптить, вони просили, у нас маленька своя коптильня є, не на продаж, для себе, для власного дому. Ми вже склали меню, що ми будемо робити. Встала вранці, підійшла до вікна й кажу: і качку запекли, і нутрію закоптили, риба також лежить у холодильнику, спеціально брали, щоб запекти її. Все, кажу, лишилося, і лише пригадувати й дивитися у вікно на голубів, більш нема нічого", — говорить пані Катерина.
"От настрою в мене точно немає, не відчувається. А який може бути настрій, коли ми тікали з дому, ми навіть пропори позакопували в землю. Ми живемо в одному дворі, у нас дві хати, на кожній був свій прапор, нам військові порозписувалися, і коли ми тікали, ми вимушені були просто позакопувати, в банки поховати прапори. У тому році зять загинув, від його бригади залишився прапор, ми все це в трилітрову баночку склали, закрили трилітровою кришечкою і закопали в садочку", — говорить Ольга.
Ольга Одарик та Катерина Кривошей. Суспільне Суми
Попри все, говорить Ольга Одарик, облаштовуються у транзитному центрі:
"Завдяки людям, які нас прийняли… Звісно, вони добре нас прийняли, вони переживають за нас, запитують, як наше почуття, чи добре нас погодували, завжди піклуються, знаєте. Дуже добре нас прийняли, я цим людям дуже вдячна і реально це їм низький уклін".
"Переможемо, все буде перемога, все буде Україна. Україна буде, все буде за нами й ми з Україною. Переможемо. Ми ж ні на кого не нападали, чого вони прийшли, у них що полів не було ? Були, робіть. У них що, заводів не було? Працюйте, чого ви прийшли", — додала Катерина.
