Майже рік Лариса Коробка з Недригайлова чекає чоловіка з війни. Олександр зник безвісти на Донеччині. Жінка не припиняє пошуків і вірить, що її чоловік живий. Про очікування і порятунок від смутку дружина захисника розповіла Суспільному.
Лариса Коробка. Суспільне Суми
"Фотографії Олександра в мене майже у всіх кімнатах. Мені з ними краще, я з ними розмовляю, раджусь. Бо я залишилась самотня у такому величезному будинку".
Лариса Коробка згадує, що з Олександром познайомилася у 90-х роках.
"У нього вже був досвід першої сім'ї і в мене був досвід першого шлюбу. У нього донька і в мене донька. У нас спільна думка була, що нам треба нашу сім'ю зробити сильнішою і в нас народилася донька Таїсія".
Лариса та Олександр Коробка. Суспільне Суми
Спочатку родина жила в Сумах, згодом переїхала у Недригайлів.
"У нього скільки було захоплень. Я не можу описати, все, що він тут робив. Йому дуже сподобалося працювати з деревом. Він почав робити дерев'яні вікна. Двері він зробив, дуже гарний стіл обідній. Йому дуже подобалась ковка. Він зробив крилечко коване. Купив форми для тротуарної бруківки і два роки разом з донькою робили цю плитку. І він сам виклав весь двір і біля двору".
Родинне фото. Суспільне Суми
У шлюбі подружжя прожило 28 років. Та останні три — майже не бачилися. У неповних 55 років Олександр добровольцем пішов на фронт, розповідає Лариса.
"Він мені так казав: «Ти ходиш до селищної ради і ви там щось робите». Ми волонтерили і багато було роботи. «А я чоловік і буду сидіти вдома?». А потім в нього ще таке гасло було: «Нам треба йти. Ми були в армії, служили. Хай зяті сидять з онуками, а ми будемо зупиняти цю навалу»".
Олександр Коробка. Суспільне Суми
Спершу Олександр служив у складі 63-го Сумського стрілецького батальйону, потім на Чернігівщині. Згодом на Авдіївському напрямку.
"Він ніколи не нарікав, завжди говорив, що в нього все добре. Два місяці побув у Авдіївці, після цього він знову повернувся на Чернігівщину. 110 бригада отримала великі втрати у Авдіївці і вони побули на ротації, почали поповнювати свій особовий склад і Саша перейшов туди гранатометником".
У листопаді 2024 року Олександра перевели на Донецький напрямок. Тоді, каже, їй вдалося зустрітися з чоловіком. Домовилися побачитися на Новий рік.
"Перша позиція, він був на зв'язку. Другий раз на позиції він був десять днів. Тоді повернувся і це така радість — почути голос, що дійсно все добре, бо він говорить зі мною. Днів через три він мені телефонує, що йде на позицію. Я засмутилася, бо він не відпочив ще. І вік вже і важко. Він казав, що дуже важко вони виходили з другої позиції. Але треба було замінити хлопців. Він дуже відповідальний. І мабуть, це братство військове ще більше затягує".
Лариса Коробка. Суспільне Суми
За словами Лариси, чоловік зателефонував і попередив, що деякий час не буде на зв’язку. Це була їхня остання розмова.
"Якби я знала, що я його голос більше не почую, я б ще щось запитала. Це була остання розмова. Давай я в інтернеті все передавлюватися, де ж та 110 бригада, знайшла гарячу лінію. Це я вже досиділась до 26 січня. Коли я вже прочитала, що російські солдати повісили свою ганчірку у Великій Новосілці на приміщенні лікарні, що вони вже оточили остаточно. Я занепокоїлась, де ж мій Саша".
У січні 2025 року жінка дізналася, Олександр зник безвісти.
"Вони дивилися рапорт і зачитують мені, що ваш чоловік 21 січня зник безвісти на позиції “Степ” о 20:40. Сповіщення ви отримаєте у своєму РТЦК. В мене тоді був дуже великий шок".
Відтоді жінка не припиняє пошуків. Каже: зустрілася з побратимом чоловіка та дізналася обставини того бою.
"Чому Саша пішов так рано, чому не відпочив після тієї позиції? Виявилось, тому побратиму потрібно було їхати на поховання іншого побратима і Сашу мого завели старшим на цю позицію. Їх було там п’ятеро і троє були на кулеметі. Коли почався наступ і мінометні обстріли і дрони обстрілювали приміщення, в якому вони знаходились. Частина хлопців була в підвалі і частина на поверсі. Прийшли росіяни і запропонували здатися в полон. Відстрілюватися було вже нічим. Троє здалися молоді хлопці, вони свідчать на телеграм-каналах і розповідають ситуацію. А п’ятеро, Саша мій серед них, вони відбивалися і залишилися у підвалі".
Родинне фото. Суспільне Суми
Нині Лариса займається волонтерством, об’єднала родини зниклих безвісти і очолила громадську організацію "Рідні зниклих безвісти та полонені військові Недригайлівщини".
"Я на оцій вірі я жила приблизно пів року. Я знайшла в Сигналі об'єднання «Рідні зниклих безвісти 110 ОМБр» У нас там понад 500 сімей. Вони організовують зустрічі з координаційним штабом офлайн. Я на ці всі зустрічі їздила офлайн, кругом подавала клопотання. Порятунок у мене головний — це громадське об'єднання. Ми 17 листопада офіційно зареєстровані як організація. Нас зібралося 44 родини. Оце мені допомагає".
