Будинок Олексія Пасюги, головного редактора газети "Ворскла" із Великої Писарівки, вщент знищили російські дрони саме тоді, коли журналіст віз читачам свіжий наклад видання. Попри постійні обстріли прикордоння Сумщини та релокацію, редакція не пропустила жодного номера. Як працює медіа в умовах "полювання" дронів та чому власник згорілої оселі чекає саме на російські репарації — у матеріалі Суспільного.
Про те, що будинку більше немає, згадує Олексій Пасюга, дізнався 12 березня від знайомих, які зателефонували з селища.
“Ми їхали якраз везли новий тираж газети, бо 90% тиражу ми самі розповсюджуємо по всіх точках. І тут дзвінок приходить з Писарівки, що “ти дуже поспішай сюди. Твій будинок горить”. Прилетіло дві “Молнії”: одна вибухом розбила частину будівлі. Друга була, очевидно, запалювальна, бо влетіла і одразу загорілося все. Гасити там було нікому, але якби й були, я не знаю, чи потушили вони. Та вряд, бо повторні удари. Фото зробив сусід дуже здалеку, тому воно не дуже якісне”.
Будинок почали будувати в 1980 році, каже Олексій. Його батько починав все сам, з фундаменту.
“Він, хоча все життя працював журналістом, але в юності був будівельником. Потихеньку зводив сам, а підсобником у нього був я ще школярем. Коли йшов в армію, уже проводи мої тут були, хоча був недобудований. Повернувся, інститут, привіз сюди дружину. Уже з дружиною це все доремонтували, добудовували, осучаснювали. І встигли пожити кілька років в такому вже сучасному будинку. Поки не почалася повна масштабна війна”.
Будинок Олексія Пасюги після влучання БпЛА, березень 2026 року. Олексій Пасюга
У 2022 році родина вже ремонтувала оселю — поруч влучили два снаряди від “Граду”.
“Кут відбило з самого верху будівлі — він не розірвався, в сусідньому дворі в землю вгруз. Один вибухнув поруч — не долетів. Вікна повилітали, дах та сарай розбило. Спочатку брезентом затягли, а тоді через рік отримали відшкодування і відремонтували”.
Олексій Пасюга привіз газету «Ворскла» у Велику Писарівку, травень 2025 року. Олексій Пасюга
Повністю покинути будинок, говорить Олексій, довелося рівно два роки тому, коли російські війська почали масовано обстрілювати селище.
“Якраз був перший "приліт" у Велику Писарівку, коли розбило поштамт і редакцію пошкодило. Ми тільки від'їхали 30 секунд, що нас і хвилею вибуховою понесло. Кажу: все, мабуть, уже ми будемо виїжджати. Забрали батька і поїхали на Охтирщину. Наступного дня приїхали, зняли сюжет про розбитий центр. Але ми їздили туди регулярно щотижня. Бувало, по декілька днів залишалися. Возили газету щотижня. Спочатку возили туди 500 штук, потім 300. Останнім часом ми передавали всього десь з пів сотні екземплярів, бо в нас залишалися передплатники і газети, що продавати. Але вже із жовтня 2025 року ми не доїжджали до Великої Писарівки, тому що у серпні розбили наші “Жигулі”.
Грунь, грудень 2025 року. Олексій Пасюга
Газету доставляли у Ямне, а звідти її везли у Велику Писарівку.
"Приїжджав наш волонтер, можна так сказати, і забирав газети. Фактично ми із жовтня приїздили, коли був дощ, сніг або сильний вітер. Бо дрони — це щось страшне. Це не мінометний обстріл, навіть не КАБи. У самій Писарівці востаннє були у січні, тому що туди неможливо заїхати. Ситуація постійно погіршується. Наприклад, вчора (16 березня — ред.) у селі Ямне дрони знищили шість автівок. Це за один день. Тобто, вони дістають далі й далі. Взагалі Ямне останні два тижні під постійними атаками дронів. А Велика Писарівка вся заплетена у оптоволокні — й тварини гинуть. І за село Вільне взялись. Але люди лишаються і навіть на самісінькому кордоні”.
Ямне після атаки дронів, лютий 2026 року. Олексій Пасюга
Попри вимушений переїзд, говорить Олексій Пасюга, редакція продовжує працювати і випускати газету накладом, як і до початку повномасштабної війни.
“Ми зайшли на ту територію, де зникли свої газети: це Охтирка. І ми потихеньку адаптуємось. Але, звісно, купують і наші читачі, які переїхали з Великописарівщини до міста. Стабільно розвозимо по декілька десятків у магазинах: Комишанська, Грунська, Охтирська та наша Кириківська громади. Зараз ми доїжджаємо ще до нашого краю громади — до Ямного. Ми виходимо щотижня на восьми сторінках, тиражем 1500 штук. Ми не пропустили жодного номера, навіть релокувавшись. Ми тоді створили свою мережу, коли довозили староста, волонтери, соціальні автобуси. Вона рухнула звичайно, але саму систему ми знаємо. Наприклад, довозимо до Рябини — там у них лікарня і лікарі з трьох сіл. Ми до лікарні доїхали, дали їм їхні пачки газет — вони в себе в селах відповідно роздадуть”.
Журналісти газети живуть також у навколишніх населених пунктах, додає Олексій, — Кириківці, Охтирці та Груні. Тож про все дізнаються на місцях.
На свій власний будинок, додає Олексій, поки документи на компенсацію не подавали:
“Будинок батьків, а він готовий чекати репарації від Росії".
