Ви знаєте, що таке колісна ліра? Це один з найстародавніших музичних інструментів, який у наш час майже забули через викорінення у часи радянського союзу. І хоча ліра здатна не лише привернути увагу своїм виглядом і здивувати звучністю, з розвитком сучасних струнних інструментів вона взагалі втратила популярність. Однак є люди, які вчаться на ній грати та планують запроваджувати це у суспільство.
Журналісти MISTOSUMY.com зв’язалися з сумським лірником Микитою Лебідь та поговорили з ним про його історію життя, творчість та безпосередньо колісну ліру, щоб дізнатися, що ж це таке. Дізнавайтеся про цей напрямок творчості разом з нашим журналістом далі у матеріалі.
На фото Микита Лебідь, сумський лірник
Фото Наталії Біловол, журналістки MISTOSUMY.com
— Перш за все, розкажіть нам трішки про себе
— Навчаюся в університеті на економічну освіту, а гра на лірі – це вже більш хобі, яким люблю займатися. І якщо воно приносить кошти, то тільки у розрізі волонтерства, коли десь виступаю.
— А як Ви прийшли до музики?
— Взагалі почав свою українізацію у 2020 році, коли перейшов на українську й поступово заглиблювався в історію нашого народу. Одного разу побачив ліру у виконавця Гордія Старух (львівський виконавець та майстер лір), послухав звучання, захопився й зрозумів, що також хочу цим займатися. Згодом, відшукав ще одного майстра, тож, мій шлях у кобзарства, можна сказати, почався з подорожі до Львова.
— Дорого взагалі коштує колісна ліра? Чи Ви окремо збирали на неї?
— Знаєте, дивлячись відносно чого рахувати: якщо майстрів Західної Європи – дешево, якщо середньої заробітної плати в Україні – дорого. Але, пам’ятаю, наче це було вчора: я збирав на щось без визначеного розуміння на що саме, а потім побачив Гордія, почув ліру й нарешті зрозумів на що саме хочу витратити накопичені кошти.
«Якщо лицарство й козацтво ще має якісь відгуки, то про ліру ніхто нічого не знає»
— От стало цікаво, а що Вас так захопило у лірі?
— Це традиційний український інструмент, як кобза чи бандура, але менш відомий. З лірою справа тут складна, бо вона була штучно викорінена у 20 столітті Радянською владою, а лірництво, наскільки ви знаєте, було прирівняно до жебрацтва. Хоча це те саме, що кобзарство. Лірники були вбиті, заслані у Сибір, а ліри вилучені й спалені.
Якщо тогочасні ліри й можна десь знайти, так це у музеях, але на них, звісно, не зіграєш. Тим не менш, з кінця 80-х з наближенням до розпаду СРСР кобзарська традиція почала відроджуватися. Епоха відродження триває й по сей день. Я ж маю за честь долучитись до цього процесу, бо це несправедливо, що ця наша частинка історії була штучна відірвана від нас, наче цього й не було. Якщо лицарство й козацтво ще має якісь відгуки, про це знають, то про лірницьку традицію мало хто пам’ятає, а більшість і не чула.
— Як розумію з Ваших слів, Вам доводилося усе вчити самим, тобто вчителів, як таких, немає.
— Самотужки все вивчав. Якщо на кобзу чи бандуру є програми у навчальних закладах, то на колісну ліру взагалі немає подібного. Навчитися можна лише від майстра, але так сталося, що у Сумах таких поки що немає. Останній представник кобзарства у Сумах — Микола Мошик, який помер від ковіду 3 роки тому. Однак він був бандуристом, і я не знаю чи міг він грати на колісній лірі.
— Я от зараз дивлюся на ліру і вона наче схожа на сукупність наших традиційних струнних інструментів, а наче й ні. Як Вам взагалі вдалося навчитися на ній грати?
— Ну, це водночас традиційний і водночас запозичений інструмент, як і всі інструменти. Саме ліра з Західної Європи, де має своє особисте втілення у кожній з країн: Німеччині, Франції, Італії, Польщі. Купа різноманітних назв, таких як ліра корбова, ліра тедеска тощо. У нас це «колісна ліра», або ж «реля» у традиційних тонах налаштування ре та ля. Насправді сам інструмент не складний, він вважається струнно-смичковим, просто без стилуса, а з нескінченним колесом, яке обертається й звук не переривається. А головна струна, «співаниця», затискається прапорцями спеціальних клавіш і дає мелодію.
«Я, відверто, взагалі не знаю нот та не можу їх читати»
— На Вашому ютуб-каналі бачила багато пісень з Вашим виконанням. Як взагалі вивчаєте ноти для каверів та чи є улюблені джерела?
— Я, відверто, взагалі не знаю нот та не можу їх читати, але у майбутньому планую звісно вивчити. Ноти взагалі всюди однакові, просто акорди пишуться та граються по-різному. У лірі поняття як такого «акорди» немає, бо насправді одночасно працює усього одна клавіша. Усі клавіші, а їх 24, розташовані у міру наближення до колеса, а значить та, яка найближче до нього й буде звучати.
Оскільки я ще не настільки володію лірою, щоб створювати щось своє, тому можу сказати про найулюбленіше джерело – це літописи. Усе тому, що усі ці писемности настільки стародавні, що ми навіть не завжди знаємо звідки той чи інший твір походить, а тому утворюється велика кількість різних унікальних виконань одного твору. І це дійсно вражає! Також до категорії «улюблене» відніс би думи, канти та псальми – традиційний лірницький репертуар.
— Також помітила, що на Вашому ютуб-каналі є Ваша авторська пісня, і вона наче виконана іншим інструментом.
— Так, вона виконана на гітару. Авторських у мене всього 2 пісні. На ліру поки що не писав нічого, але усе попереду. А так, взагалі більше позиціоную себе як кавер-виконавця. Виконую загалом усе, що сподобається: вірші, пісні, канти, псальми, гімни – старосвітський репертуар. Зачасту, те, що співали народні лірники, які були сліпцями, для них це по суті був єдиний спосіб заробітку.
— А як же Ви, не знаючи нот, пишете та виконуєте пісні?
— Виконую я таким чином: слухаю, запам’ятовую текст і намагаюся підібрати мелодію. Десь під свій тембр можу видозмінити, а десь залишаю, як в оригіналі джерела.
— Стало цікаво, а на що ж Ви спираєтеся, коли обираєте ту чи іншу поезію чи твір для виконання?
— Насамперед, спираюся на те, що чую та на те, що подобається. Основне джерело, відверто кажучи, це те, що реінкарнував і у буквальному сенсі «підняв з попелу» композитор Тарас Компаніченко, сучасний геній та титан культури. (посміхається, — ред.) У нього є гурт «Хорея Козацька», я їх шанувальник і виконую те, що подобається від них.
— Можливо є якась тема яку Ви любите виконувати?
— З самого початку захоплювався стрілецькими маршами, але вони краще звучать у компанії декількох інструментів. Потім я все ж таки захопився традиційним репертуаром – думи, канти тощо.
«Відновити. Зберегти. Поширити.»
— Слухаючи Вас виникло бажання поставити Вам таке собі завдання: визначте у трьох словах суть Вашої творчості.
— Це потрібно подумати. (посміхається – ред.) Напевно, це буде звучати так: відновити, зберегти, поширити. Бо для мене це вже як ціль життя, щоб кожен сум’янин знав, що таке колісна ліра. І хочу сказати, що прогрес є, бо коли навіть виходжу грати на вулицю, багато хто підходить і цікавиться, що це інструмент, а деякі навпаки знають і підходять самі розповідають, як познайомилися з ним.
— Можливо намагалися створити свою групу?
— Для цього мені не вистачає ще людей з такою самою метою, як у мене. І, звичайно, тих, хто грає на потрібних струнних інструментах. Бо хоча і є багато тих, хто грає, але вони зацікавлені більше у сучасній творчості, а не в старосвітській. Проте я вже знайшов собі компаньйона, сопілкаря, який вчиться і цікавиться подібним. Тож, можу сказати, що можливо скоро щось зробимо разом, залишилося скрипаля знайти.
— Ваша історія досить терниста, адже Вам довелося самому навчатися грати на інструменті про який взагалі мало хто знав, чи не ставалися у Вас часи відчаю, коли хотілося усе кинути?
— Було, звісно. Взагалі, процес навчання та освіти – інтервальний, тобто ми то замотивовані, то занепадаємо, то знову повертаємось до навчання. І це нормально, коли ви від чогось втомлюєтеся. У мене таке також було, коли я кидав навчання на місяці й приділяв більшу увагу гітарі, або іншим справам. Однак все одно повертався до ліри.
«Від кого ще, як не від інших лірників я можу почути щось нове і навчитися чомусь»
— На Вашому шляху траплялися однодумці з якими у результаті почали товаришувати?
— Я не так давно почав цим займатися, аби «влитися» у ці кола, але у мене був досвід зустрічі з ними на фестивалі «Ліра Фест» у Рівному, куди мене запросили. Я мав за честь відвідати та познайомитися з усіма виконавцями. Бо від кого ще, як не від них я можу почути щось нове і навчитися чомусь. Через те, що як такого вчителя у мене не було, я черпаю усе від оточуючих виконавців: якийсь досвід, репертуар, знання тощо. Ще буває купляю диски зі старими записами 60-х чи 70-х років, які залишилися.
— Так дивіться, це може бути Вашою особливістю, бо Ви черпаєте знання не від однієї людини, а від різних джерел.
— Це так, але напевно у наш час діджиталізації інакше ніяк. Якраз таки епоха Інтернету мені дуже допомогла, бо я мав змогу відшукати лірників та радитись з ними, питати щось. Однак, усі поради зводилися до того, що це поступовий процес самовдосконалення, у той час, як мені хотілося мати конкретні навчальні підказки. Аби я, умовно, міг у пошуковій стрічці зазначити «як грати на колісній лірі…» та знайти те, що мене цікавить. Так як такого не було, це стало поштовхом до створення ютуб-каналу.
— Чи є у нас у Сумах ще лірники?
— Так, нещодавно у нас з’явилася друга лірниця — пані Тетяна Книш. Було вельми приємно з нею познайомитись, та, нарешті, не бути самотнім зі своїм інструментом.
— Плануєте у майбутньому створювати свою студію?
— У найрожевіших мріях, хотілося б створити сумських кобзарський цех, бо такого немає. Його навіть по Україні не багато, тому хотів би запровадити таке у нашому місті.
«Це така частинка моєї душі на той момент, яка наче кричала»
— Хотіла б ще зачепити тему війни, як це відобразилося на Вашій творчості?
— Я був у Сумах, з самого ранку телефонували знайомі, але я у той день був дуже виснаженим і хотів спати, тому підняв слухавку лише з третього дзвінка, хоча відчував, що щось не так. Перші кілька тижнів волонтерив, а далі, коли загроза суттєво збільшилася, – вирішив з родиною евакуюватися. Коли ж за 2 місяці загроза минула, а Сумщину було звільнено – ми з родиною одразу повернулись додому. І саме у той момент я дописав свою першу пісню на гітару «Фурія». Це така частинка моєї душі на той момент. У самій пісні розповів про емоції, які я переносив у той момент.
— Чи були ще пісні, які Ви писали на гітару?
— Загалом їх усього 2: «Фурія» та «Важливо звалити». Друга – це сатирична пісня про сум’ян, які хочуть виїхати з Сум, бо їм не подобається «менталітет» чи ще щось. Мене дуже дратує, коли люди гадають, що десь буде краще, а тут буде завжди погано. Усе можна зробити й у нашому місті, популяризувати, а не десь «там». На жаль, сама пісня ще офіційно не опублікована, адже не була ще записана студійно.
Біловол Наталія Приєднуйтесь до наших сторінок в соцмережах і слідкуйте за головними подіями: Telegram Viber Facebook
