Служба військово-цивільного співробітництва 82-ї окремої десантно-штурмової Буковинської бригади допомагає встановлювати долю зниклих безвісти військовослужбовців, ідентифікуючи їх за відео ворога, супроводжує родини у зборі ДНК-зразків та оформленні документів. Зібрані дані передають до Генерального штабу, аби шукати полонених у РФ. Як працює ця команда під час війни розповів Суспільному начальник відділення ЦВС 82-ї окремої десантно-штурмової бригади Артур Забора.
Артур Забора. Суспільне Суми
Чим саме займається служба цивільно-військового співробітництва та для чого вона призначена
Цивільно-військове співробітництво у частині займається насамперед супроводом загиблих і поранених військовослужбовців, взаємодією з родичами зниклих безвісти та полонених. Шукаємо військовослужбовців в інтернет-ресурсах країни-агресора. Подаємо запити на Координаційний штаб, на Національне інформаційне бюро, в Генеральний штаб, Червоний Хрест — де тільки можна, щоб підтвердити, чи перебуває військовослужбовець дійсно в полоні. Також проводимо пошукові дії зниклих безвісти, евакуацію. Якщо евакуювали тіло, проводимо впізнання, відправляємо додому для поховання і також моя служба їде на поховання. Вручаємо родині прапор, берет. Займаємося супроводом поранених: від збору повністю всієї документації до протезування, лікування за кордоном. Ще шукаємо місце для служби військовослужбовців, якщо він після поранення має бажання проходити подальшу службу, але він непридатний. Шукаємо йому посаду десь в тилових службах. От насамперед, я собі відібрав близько 20 військовослужбовців, які непридатні до військової служби. Зараз працюють під моїм керівництвом, обдзвонюють поранених, консультують, бо вони через це все пройшли. Деякі їздять, відвідують по лікарнях.
Окрім цього всього, ми ще допомагаємо цивільному населенню. От коли почалася Курська операція, я особисто там їздив із евакгрупою, возили людям продукти, ліки, воду. Люди там були покинуті, нікому не потрібні були. Ми їм допомагали.
Тоді ми бачили відео, як ці люди дякували українським солдатам, брали продукти. Зараз, коли російські військові взяли під контроль Суджу, ми бачимо відео з цими ж людьми. Але тепер вони говорять, що над ними знущалися і все було дуже погано. Яке ваше ставлення до цього?
Ми очікували цього. Скажімо так, я бачив цих всіх людей. Я обійшов кожен будинок у кожному населеному пункті. Це було 12 населених пунктів. Я збирав інформацію: хто залишився, кому треба допомога, кому треба ліки. Ця вся інформація в мене і зараз є. Навіть зустрічалися люди з українськими паспортами, дуже багато родичів перебувають на території України, переважно це Сумська область. Люди працювали, жили в Курській області, а працювали у Сумах на заводах. Їм ближче було в Україну поїхати по магазинах, ніж в Курськ. Це також вони мені розповідали. Стосовно того, що вони зараз розповідають, що знущались — це неправда. Такі відео — це є один із способів пропаганди ворога.
Якщо продовжити тему про основну задачу взаємодії із родичами загиблих, полонених чи зниклих безвісти. Як відбувається взаємодія вашої служби? Яку інформацію ви можете їм надати і чи є така, яку ви не надаєте?
Надаємо інформацію майже всю, яку вони хочуть знати, окрім точних координат, де зник безвісти чи загинув воїн. І намагаємось не розголошувати персональні дані військовослужбовців, які були на виконанні, тому що це підриває бойовий дух військовослужбовців.
У нас у військовій частині є гаряча лінія, також є номер гарячої лінії саме цивільно-військового співробітництва військової частини. Також є пошта електронна і в принципі, мій номер телефону знають всі.
Артур Забора. Суспільне Суми
Як ваша служба взаємодіє далі з родичами і що можете порадити, що робити або не робити?
Якщо ми знаємо, що людина загинула на полі бою і в нас немає можливості евакуювати тіло, ми так і говоримо. Якщо в нас є ця інформація. Буває таке, що взагалі просто зник безвісти, обірвався зв'язок і ми не можемо дійти туди, подивитися, чи він там загинув, чи він просто потрапив з того місця в полон, чи залишились якісь там сліди. Не завжди ми можемо зробити пошукові дії. Не завжди ми можемо полетіти подивитися “пташкою” чи там залишились тіла, чи є позиція, чи нема позиції, бо працює РЕБ противника.
Що ви радите робити родичам в таких випадках? Куди їм звертатися і як діяти?
Родичам говорю про те, щоб писали заяву на зникнення безвісти в поліцію в себе за місцем мешкання. Також здають вони матеріали ДНК. Потім вони пишуть заяви та створюють особистий кабінет в Координаційному штабі. Там висвітлюють всю інформацію про зниклого безвісти. Потім цю інформацію подають на ту сторону, до країни агресора, і вони можуть підтвердити: у полоні військовослужбовець чи ні. Ми зі свого боку раз на місяць подаємо звіт з прізвищем, ім'ям та іншими відомостями на Генеральний штаб для того, щоб вони також подавали ці списки до країни агресора. Якщо військовослужбовець не в полоні, то ці всі дані залишаються у них і уже потім по закінченню війни будуть проводитись пошукові дії. При Генеральному штабі створені пошукові групи, які проводять пошукові дії по даних локаціях.
Чи були такі випадки, коли російська сторона підтверджувала після вашого запиту, що дійсно такий військовослужбовець є в них?
В мене був випадок, це був Запорізький напрямок. Командир роти прийшов до мене і повідомив, що в нього загинули хлопці. Каже: “Олександрович, в мене загинули хлопці, ми її дістати не зможемо”. Ми їх подали як зниклих безвісти. Це було 1 грудня, а саме цікаве 21 грудня, вони через 20 днів, повернулися з полону. От так, випадки такі бувають. Були випадки, що також, що думали, що він загинув і говорили, підтверджували, що він загинув, а хлопці повертаються.
Ну, це війна, тут, як то кажуть, що у “страху очі великі”. Хтось може добрехати, хтось може сказати не всю цю правду.
Знаємо, що активізувались шахраї. Особливо, коли родичі починають шукати в соцмережах своїх рідних: публікувати фотографії і певну особисту інформацію. Що ви зі свого боку порадите робити, а що категорично не варто?
Родичам пораджу якомога менше виставляти постів, тим паче прив'язувати до якоїсь локації. Якщо вони якось отримали координати, ні в якому разі не виставляти. І, якщо до них потрапляє якась інформація і просять за це кошти, відразу виходити на нас, ми будемо перевіряти. Ні в якому разі нікому не платити ніяких коштів. Тому що шахраїв дуже багато.
Катерина Гладенко. Суспільне Суми
У чому полягає ваша робота із важкопораненими військовослужбовцями? Чи можуть вони повернутися до вас у військо? Ви вже говорили про те, що підшукуєте для них місця: які це можуть бути посади?
Я взяв до себе сержанта, який отримав тяжке поранення. Він має вищу юридичну освіту і зараз проходить службу в мене, надає юридичні консультації пораненим: як правильно оформити документи, куди потрібно їх подати. Через це все він пройшов, він має цей досвід і він надає допомогу.
І от таким чином ми підбираємо посади для військовослужбовців, які мають бажання проходити службу в нашій військовій частині відповідно до їхньої освіти та умінь.
Які зараз основні труднощі у вашій роботі виникають?
Основні труднощі — це упізнання та повідомляти родині про те, що військовослужбовець загинув. Так, це не наша справа — це справа ТЦК. Я знаю, що якоюсь мірою, це неправильно. Але бувають такі випадки, що потрібно повідомити для того, щоб провести впізнання і телефонуємо, скидаємо фотографії шрамів, татуювань, особливих прикмет. Це тяжко.
Дуже-дуже радію тоді, коли наші хлопці повертаються з полону. Ми їдемо їх відвідуємо в лікувальні заклади — це позитив.
Ви моніторите російські телеграм-канали та соцмережі, щоб знайти наших воїнів. Були такі випадки, коли знаходили своїх бійців за їхніми відео?
Більшість тих, хто в нас офіційно перебуває в полоні, знайдені завдяки відео.
Тобто ще до того, як російська сторона підтвердила, що вони в них, ви вже їх ідентифікували?
Вони виставляють відео. Ми по відео ідентифікуємо, хто це, і одразу робимо запити на Національне інформаційне бюро.
Артур Забора під час зустрічі з рідними військовослужбовців. 82-го ДШБ
Що, на вашу думку, можна покращити у взаємодії військових із цивільними?
Покращити б роботу органів, які причетні до ДНК-експертиз, щоб пришвидшити процес. Є випадки, коли понад рік проводиться ДНК-експертиза. Хотілось би, щоб це було швидше.
Окрім цього, було б дуже добре об'єднати це все в одну систему, щоб людина могла зайти і подивитися по своєму військовослужбовцю: він поранений, загиблий, зниклий безвісти, на якому етапі знаходиться на лікуванні. Так було б набагато краще відстежувати. Щоб ми й рідні також це бачили, на якому етапі, де він знаходиться на лікуванні і мали зв'язок з цими лікарнями.
Що особисто вас мотивує виконувати цю роботу?
Коли військовослужбовці наші повертаються з полону, мене це дуже-дуже тішить. Один із таких моментів, коли військовослужбовці знаходяться, нехай навіть і "трьохсоті" поранені, але вони знаходяться, вони не загинули на полі бою і це мотивує. Як і допомога населенню, коли допомагаєш тими ж продуктами, водою. Вони тебе зустрічають усмішками. Мотивує те, що ти можеш принести якусь користь для виконання якогось бойового завдання: знайти там ту ж саму трубу, щоб зробити переправу. Я роблю це не для того, щоб мене хтось похвалив чи ще щось. Мені приємно зробити свій внесок в нашу спільну перемогу.
