У прикордонному селі Есманьської громади українські військові евакуювали подружжя Кандибіних, які залишалися там навіть тоді, коли більшість сусідів уже виїхали. Чоловік Валентини після інсульту понад сім років паралізований і не міг пересуватися самостійно, тому вивезти його цивільним транспортом було практично неможливо. Коли обстріли посилилися, на допомогу родині прийшли бійці Нацгвардії.
Валентина та Василь Кандибіни до останнього залишалися жити у прикордонному селі, попри те, що ситуація навколо дедалі загострювалася. За словами жінки, навесні сусіди почали поступово виїжджати, у будинках зникло світло, а згодом і вода. Їжу родина готувала на печі, а телефони заряджала від генератора або сонячної батареї.
Евакуйована родина. Суспільне Суми
Василь після інсульту вже близько семи років паралізований і потребує постійного догляду. Валентина розповідає, що ніколи не думала залишити чоловіка:
«Я його ніколи в житті не залишу, на віки вічні ніколи не залишу. За будь-яких обставин я його завжди виходжу. Я тільки боялась, що втрачу зір повністю і він залишиться один», — каже жінка.
Коли частина сусідів уже виїхала, вона розуміла, що самостійно вивезти чоловіка неможливо: «Уже всі виходили, хтось раніше виходив, а я його ж не потягну. На чому ти його потягнеш? На собі? Розумієте? Це було нереально просто».
Обирайте Суспільне як джерело новин в Google Обирайте Суспільне як джерело новин в Google
Дмитро Журавель. Суспільне Суми
Усвідомивши, що допомогти може лише армія, родина звернулася по порятунок до військових. Про звернення розповідає військовослужбовець Дмитро Журавель: на зв’язок вийшов боєць, який повідомив про сім’ю, що просить евакуації — вони залишалися в селі довгий час, хоча населений пункт евакуювали ще раніше.
Пані Валентина. Суспільне Суми
За словами Журавля, життя в тому селі фактично неможливе, адже його щодня атакують: «У тому населеному пункті, звідки ми евакуювали, життя немає. Бо його розбирають буквально кожного дня — по кілька десятків FPV-дронів «Молнія» та інших за день».
План евакуації сформували за один вечір, узгодили дії із суміжними підрозділами, і о п’ятій ранку машина вирушила до села. Дмитро Журавель оглянув Василя й переконався, що стан чоловіка стабільний, після чого його поклали на ноші та вкутали, щоб уникнути переохолодження.
Іграшка, яку жінка звʼязала сама. Каже, що це оберіг, який встигли забрати з дому. Суспільне Суми
Разом із чоловіком з дому евакуювали й Валентину, а також забрали їхнього кота на ім’я Черниш. Далі родині потрібно було подолати близько кілометра відкритої місцевості до траси.
Про сам момент порятунку розповідає Валентина: «Вони кажуть: «Так, ми прийшли вас рятувати. Усе, без розмов». Там були лічені секунди, частки секунди. Батька швиденько загорнули, він же не ходить. Вони вшістьох винесли. Потім схопилися й питають: «Що для вас важливо?» Я кажу: «Кіт»».
Евакуйований котик з Есманьської громади. Суспільне Суми
За словами Дмитра Журавля, під час евакуації військові не могли використати дрони для розвідки, адже це одразу видало б їхнє розташування. Обстріл почався вже на трасі, коли родина вибиралася з небезпечної зони:
«Тільки вискочили на трасу, тільки встигли вискочити, як розпочався такий обстріл. Не знаю, нам, напевно, просто пощастило. Всі хлопці молодці, вони нам допомагали», — згадує Валентина.
Журавель підтверджує: попри вибухи, військових під час операції не помітили. «Вибухи були, але нас не побачили, слава Богу. Бо якби побачили, то план би так легко не пройшов, звичайно. Ризики були, звичайно», — каже він.
Пані Валентина. Суспільне Суми
Після евакуації Валентина та Василь тиждень провели в лікарні, тепер чекають на реабілітацію. У Кролевці їм запропонувала тимчасове житло у власній квартирі Аліна Мисенко — людина, з якою родина раніше не була знайома. За словами Валентини, жінка також допомагає їм необхідними ліками. Нині Валентині потрібна операція, на яку вона збирає 22 тисячі гривень.
Про пережите жінка говорить, що вони залишили будинок, але зберегли найголовніше: «Жива. Чоловік теж живий. Я його винесла, я його виходила. Це найголовніше, ніколи не треба опускати руки. Головне, що тепер усе позаду. Нас пролікували тиждень, ми полежали в лікарні. Тепер чекаємо на реабілітацію».
