Альпінізм та скелелазіння вимагають не лише фізичної міцності, але й твердості характеру, адже кожен зачинений карабін та пройдений метр вимагають неабиякої рішучості, самодисципліни та стресостійкості. Про боротьбу з собою на висоті, сходження на 8-тисячник без кисню, розвиток альпінізму та скелелазіння в Сумах та Україні під час війни ми дізнавалися у майстра спорту міжнародного класу, тренера зі скелелазіння та альпінізму Сергія Бублика.
Сумʼянин Сергій Бублик почав займатися альпінізмом з 10 років. Тоді, бувши хлопчиком, він пробував себе у футболі, карате, боксі та інших видах спорту. Тож, коли почув про навчальні збори від Федерації альпінізму, вирішив випробувати свої сили і тут. І, як виявилося, не дарма – альпінізм захопив Сергія можливістю досліджувати світ та дізнаватися на що спроможний його організм в стресових ситуаціях.
«Напевно, будь-яка дитина пробувала себе в різних видах спорту. Це і футбол, і карате, і бокс. Таким був і я. У пошуках свого захоплення, я дізнався, що на Сумщині проводять збори з альпінізму і вирішив теж спробувати. Все почалося з навчальних зборів у Кролевці. Там я вперше спробував, а далі вже поїхав у Крим на скелі. Брав участь у змаганнях і щось почало виходити. У 14 років я вже поїхав у великі гори, на Кавказ, де можна виконувати розряди з альпінізму. Взагалі альпінізмом можна займатися з 18 років. З 14 – це якщо інструктор несе повну відповідальність і дозволяють батьки. Спочатку займатися альпінізмом було цікаво через можливість поїздити та подивитись світ. Хоча, в принципі, у цьому і полягає альпінізм. Це дослідження, як в плані географії, так і фізіології. Адже у горах твій організм може відкритися зовсім інакше і показати тобі те, на що ти й сам не очікував»
фото з архіву Сергія Бублика
«БУВ ГОТОВИЙ ВІДДАТИ УСІ ГРОШІ ЗА ЧАШКУ ЧАЮ, БО ВОНА ВРЯТУЄ МЕНІ ЖИТТЯ»
Надихнувшись життям на висоті, Сергій став майстром спорту, зійшовши на більшість топових вершин.
«Насправді, гір на нашій планеті дуже багато, але є топові, куди прагнуть всі альпіністи. Досі в тих самих Гімалаях є вершини, на яких ще нікого не було. І ще вистачить, скажемо так, не на одне покоління, саме для олдскульного альпінізму, для дослідження цих вершин. Якщо розглядати Євразію, то я був практично усюди: це Гімалаї, Каракорум, Альпи, Памір, Тянь-Шань, Паміро-Алай, наприклад».
фото з архіву Сергія Бублика
За словами професійного альпініста, найскладніший підйом на вершину визначити важко, адже сходження на будь-яку висоту – непередбачуване. Та все ж яскравий спогад залишило першопроходження у складі української команди на вершину Макалу (8462 м) у 2010 році.
«Взагалі, найскладніше сходження назвати важко, бо вони всі нелегкі. Тому що навіть на мінімальній категорії складності може трапитися все. Але якщо брати топові, то це Гімалаї. Це була національна експедиція Збірної України, яка тривала два місяці, а підготовка до неї складала десь два роки. Це були першопроходи. Сходження було на межі людських можливостей. Це восьмитисячник без кисню. Для кращого розуміння, на Еверест підіймається з киснем 100 чоловік, а без нього 1-2 людини. Штурмовий вихід тривав 16 днів. Це було сходження вищої категорії, стіна була 3 кілометри».
На питання «Які емоції відчуваєш, коли нарешті піднявся на омріяну вершину» – Сергій відповідає не одразу. Оскільки пройшовши купу випробувань на міцність, піднявшись на тисячі кілометрів та подолавши безліч перешкод – майже нічого не відчуваєш.
«Емоції ти отримуєш, коли спускаєшся. Я згадую, як постійно коли приїжджав з експедиції, тобто це десь місяць-два мене не було вдома. І ось коли я вмикав електроплиту або чайник, я дуже цьому радів і усвідомлював, наскільки це цінно. У мене були такі періоди у житті, коли я був готовий віддати усі гроші за чашку чаю, бо вона врятує мені життя».
фото з музею альпізму Сумського міського Палацу дітей та юнацтва
«КОЛИ ВИ ЙДЕТЕ З ЛЮДИНОЮ В ГОРИ – ВСІ МАСКИ ЗЛІТАЮТЬ»
Новачкам у альпінізмі варто прислухатися до порад тренерів та інструкторів – найперше, з чого Сергій Бублик радить починати заняття у цьому виді спорту. Не варто забувати й про те, що саме у горах людина показує справжнє обличчя:
«Головне – це, звісно, досвід. Не треба нікуди спішити і перші кроки треба робити виключно під наглядом інструкторів або гідів. Аматорством точно не варто займатися, бо ще раз повторюся: на будь-якій висоті може статися будь-що. Також в альпінізмі дуже важлива так звана сходженість. Для прикладу, на п’яту категорію не рекомендувалося та навіть заборонялося йти з людиною, яку ти вперше бачиш. Бо, коли виникає екстремальна ситуація, людина не може втримати маску на своєму обличчі. Так чи інакше, ми всі носимо маски і деяких людей важко до кінця повністю оцінити та зрозуміти. А коли ви йдете з людиною в гори – всі маски злітають. Тому сьогодні існують навіть різноманітні так звані бізнес-сходження. Власник організовує сходження разом зі співробітниками, або ж декілька бізнесменів можуть випробовувати себе у горах аби зрозуміти, на що він здатен та його колеги».
фото з архіву Сергія Бублика
«КРИМ БУВ ОПТИМАЛЬНОЮ БАЗОЮ ДЛЯ ПІДГОТОВКИ АЛЬПІНІЗМУ»
Розвиток альпінізму в Україні значно призупинився ще з 2014 року, коли росія анексувала Крим. Повномасштабна війна унеможливила проведення більшість тренувань та змагань закордоном.
«На розвиток альпінізму в Україні вплинула дуже анексія Криму. Адже саме Крим був оптимальною базою для підготовки альпінізму. Я й сам навчався там і їздив у Крим ледь не кожні вихідні. Там була дуже гарна скельна підготовка. Якщо розглядати Карпати, то альпіністська складність там мінімальна, розряд там виконати неможливо. З початком повномасштабної війни стало ще складніше, звісно, адже в Україні наразі немає можливості розвитку для альпіністів».
фото з навчальних тренувань у Коростишеві (Житомирська область), з архіву Сергія Бублика
Наразі Сергій Бублик займається інструктажем з альпінізму та тренерством зі скелелазіння, де він навчає близько 50 дітей. Скелелазіння як самостійний вид спорту вийшов з альпінізму, однак відрізняється від останнього наявністю постійних точок опори та страхування.
«Альпінізм – це сходження на вершину, яке може бути різним і вимагає від тебе як мінімум моральної підготовки до виживання в екстремальних умовах. Скелелазіння – це більше про комфортний вид спорту, який вже зараз практично перейшов на штучний рельєф. Зараз я навчаю десь 50 учнів скелелазінню. Діти займаються з 8 років, тому що я працюю за програмою, яка затверджена Міністерством Молоді та спорту України».
«ЦЕ МОЯ ВІДРАДА, ЦЕЙ ВИД СПОРТУ ДУЖЕ ДОБРЕ РОЗВИВАЄ ВИТРИВАЛІСТЬ»
Задля вдосконалення навичок та постійного розвитку на базі Сумського міського Палацу дітей та юнацтва регулярно проводять змагання для вихованців дитячого туристсько-альпіністського клубу. Під час одного з таких нам вдалося поспілкуватися з юними скелелазами.
Я займаюся вже два роки туризмом та скелелазінням. Подобається займатися цим. Літом ми можемо натягувати системи та займатися на природі, дуже часто ходимо у походи. Тут я зустріла багато друзів, – розповідає Альвіна, 10 років.
Я прийшла нещодавно. До цього займалася танцями. Мені завжди хотілося спробувати себе у цьому. Коли я бачила, як люди збираються на рельєфну стіну – думала: «круто, і я б хотіла навчитися». Поки що не дуже виходить, але я дуже стараюся. Тут треба більше мати сильні руки, щоб підтягнутися за зачіпки, – ділиться враженнями Поліна, 9 років.
Ми з братом займаємося з вересня 2023 року скелелазінням. Тимур ще займається танцями, він прийшов сюди, щоб поставу свою підняти. А я до цього займався боротьбою, але тут мені більше подобається, бо складніше технічно. Дуже люблю проходити нові траси. Також я маю мрію: піднятися на Говерлу, – говорить Гліб, 11 років, на фото разом із рідним братом Тимуром(зліва), 10 років.
Займаюся десь 6 років скелелазінням. Мені подобається сам спорт та група людей з якими я займаюсь. Кожен рік ми виїжджаємо на природний ландшафт, але у зв’язку з війною не так часто. Був в Карпатах, в житомирських Денишах. Є мрія за кордон поїхати, зайти на Макалу з тренером, – ділиться думками і мріями Іван, 14 років.
У скелелазінні я вже 4 роки. Ще займаюся легкою атлетикою. Скелелазіння мені в принципі подобається як тренування, мені дуже подобається проходити різні траси та брати участь у змаганнях. Це моя відрада, так би мовити. Цей вид спорту дуже добре розвиває витривалість, – розповідає Віра, 13 років.
Альпінізм та скелелазіння – це не тільки про підняття на висоту, але й про внутрішній пошук, відкриття власних меж та здібностей. Ці види спорту об’єднують у собі не тільки екстрим та пригоди, але й внутрішній розвиток, де кожен пройдений крок – тріумф сили духу та волі. Підготувала Анна Толстошеєва Приєднуйтесь до наших сторінок в соцмережах і слідкуйте за головними подіями: Telegram Viber Facebook
