"Пепсі" — командир 8-ї стрілецької роти 3-го батальйону 117 окремої бригади ТрО. Нині він відновлюється після поранення на Лиманському напрямку. Про бої в Серебрянському лісі, облаштування позицій під щільним обстрілом та мужність побратимів під час оборони розповів Суспільному.
На захист країни військовослужбовець став у перші дні повномасштабної війни. Пройшов бойовий шлях від гранатометника і снайпера — до командира. Воював у Бахмуті, Красногорівці, на Харківщині та Лиманському напрямку. Далі була Сумщина, а в кінці літа 2025-го року — Серебрянський ліс.
«Я розумів, маючи досвід бойових дій, що там буде зовсім не Сумщина». «Пепсі»командир стрілецької роти 117 ОБр ТрО
"О 05:00 ми вибули з Сумщини і 0 21:00 я вже заїжджав на пікапі в Серебрянський ліс. Тобто з маршу з добровольцями — своїми хлопцями, з козаками — вирушив вже на бойові дії. Я в Серебрянському лісі до цього не був. Тільки чув від побратимів, з інших бригад, які там брали участь в бойових діях, з нашого підрозділу. Там хлопці були, які були попередньо в 155-му батальйоні. З інших бригад у мене багато побратимів є. І коли ти слухаєш їх розповіді, ти навіть не уявляєш масштаби цього лісу, масштаби цих бойових дій, які там тривали от на протязі цих трьох років. Високі дерева, плотність всіх насаджень лісових. Вона настільки значна, що ти вже бачиш FPV, він тебе вже атакує — і раз: він завис в дереві. Важко операторам дронів як нашим, так і їхнім. Десь кінець першої доби зрозумів, що ми самі. У нас не буде прикриття. Тому що і противник працює, і в нього не виходить. Такі у нас позиції були. І наші намагались працювати — відповідно не долітає через РЕБ, через гілки, рельєф. Зараз проблема з піхотою взагалі в нашому війську. Особового складу дуже мало, то є багато дірок в лінії бойового зіткнення. Противник знаходить ці дірки, заходить на глибину. Він може не вступати в контакти, він просто рухається, рухається, рухається в глибину. І так стається, що, наприклад, наша машина рухається, до позиції кілометрів 5-10, а дорога вже замінована противником. Дистанційне мінування, особовим складом, засідки і так далі. Ти просто не знаєш, доїдеш ти взагалі туди чи ні".
«За документами, там все було дуже круто: лінія оборони, бліндажі, системи, комунікації, фортифікації. По факту — просто от ліс, кущі, травичка». «Пепсі»командир стрілецької роти 117 ОБр ТрО
Основною задачею бійців у Серебрянському лісі було утримання позицій.
"Я ухвалював рішення взяти весь особовий склад, який от заходив зі мною. По-перше, всі були добровольцями. Нікого я не гнав з-під палки, нікого я не мовляв. Сказав: «Казаки, є бойова задача. Я іду. Хто зі мною, будь ласка, прийміть рішення». Якщо за стовідсотковість брати, десь 95% сказали: ми з тобою. З цих 95%, мабуть, 90% взагалі до цього не були у бойових діях. Це хлопці, які уже на Сумщині прийшли до нас через рекрутинг, якісь знайомства, повернення з ЗЧС, де до них ставились зневажливо. Хлопці зайшли, задачу виконали. Мені дуже сподобалось те, що під час лютішого зіткнення ніхто не втік, ніхто не побоявся. Ми зайшли на позицію. За документами, там все було дуже круто. Лінія оборони вибудована, є бліндажі, є системи якісь комунікації, фортифікації. По факту — просто от ліс, кущі, травичка. Уже падає листячко і просто отак от вибирай, де хочеш — там лягай . Я доповів командиру підрозділу, що тут немає нічого. Я вдячний, що він мені дав можливість бути з особовим складом безпосередньо на полі бою, а не на КСП роти".
Своїх бійців "Пепсі" називає "мої козаки" і вважає, що за самовіддачу під час виконання бойових завдань кожен з них достойний найвищої відзнаки.
Перша доба штурмів у Серебрянському лісі і трофейні саперні лопатки
"Ми першу добу несли спільне чатування з представниками 119 бригади, яку ми міняли. Це Чернігівська бригада, яка понесла значні втрати в цьому лісі. Відповідно, ми зайшли ввечері і вже на ранку був перший контакт. Перший контакт ми прийняли. Одразу були поранені троє хлопців з 119 бригади. Мій особовий склад включився в роботу, відбили штурм. І дуже ефективно хлопці спрацювали в плані такмеду. Працювати почала артилерія по квадрату. На сусідній позиції, де також був мій особовий склад, було влучання. І хлопці отримали там поранення перші. Із шести — п'ятеро моїх — всі були "трьохсоті". Один отримав осколкові поранення, троє — важкі контузії, двоє — середньої тяжкості. Коли ми евакуювали "трьохсотих" 119-ї бригади, противник просто підліз так, що метрів за п'ять-сім я його побачив. Показав хлопцю 119-ї бригади «тихенько», бо я бачу, він уже стресує, паніка. Він назад, я кажу: «Ні». І ми починаємо працювати. Їх було чотири — чотири там і лягли. Ліквідували їхнього командира групи, в якого було дві радіостанції і БК трошки "затрофеїли". У них були саперні лопатки. То одну я дав одній позиції, іншу — другій. Я з своїми хлопцями залишився на третій позиції. Я прийняв рішення: окопаються спочатку хлопці, а вже потім я з своїми козаками".
«Пепсі». Суспільне Суми
Перший час ускладнювала ситуацію і відсутність прямого зв’язку з командуванням. Він відновився згодом.
"Прилетів снаряд біля хлопців, які окопувались. Важку контузію отримав боєць з позивним «Бобер». Хлопцям я казав, якщо ви не можете вести бій, ви маєте бути максимально корисним ще з Сумщини, особового складу. Копайте. Не можете копати — забивайте БК. Не можете забивати БК — дивіться фланги. Ви можете побачити щось інше, дати вказівку, щоб перевести вогонь і так далі. Далі був третій, четвертий, п'ятий штурм. Так закінчилась перша доба. А далі — каруселька. Були тут три доби — надзвичайно важкі. Кожну добу було п'ять-сім штурмів. Між штурмами вони відпрацювали артилерією. О 7:00-7:15 противник уже починає рух, починає штурм. І не скажу, що ночі. Ніч в умовах урбана, посадки, в лісі — це зовсім різні речі. Що противник боїться вночі рухатись, що ми. Будь-який рух видає хрускіт гілок, шелестить листя, а вночі все це посилюється. Противник це розуміє, ми це розуміємо, тому там вночі це дуже-дуже мінімальні якісь рухи. Максимум — підкопатися".
«Уявіть: незнайома важка місцевість. Хлопці без бойового досвіду.А зв’язку прямого нема з командиром. Дуже важливу інформацію передають через двох-трьох людей, яких ви не знаєте. Чи якісна вона, чи правдива? Чи доходить вона взагалі невідомо». «Пепсі»командир стрілецької роти 117 ОБр ТрО
Друга доба: бої зі "Шмелями"
"Наступає друга доба і противник уже більш агресивно починає працювати, бо розуміє: вони вперлись. За їхніми даними, на цих позиціях давним-давно уже російські солдати. Я бачу, що росте кількість особового складу противника. Нам активно "прилітає" з боліт. Я доповідаю. Починає вирівнюватись зв'язок напряму. Далі штурми, хлопці продовжують потихеньку ритись. Дві доби постійних боїв, п'ять-сім штурмів і артилерія. Я не дозволяв хлопцям по суті вставати. Будь-який рух — простріл. Людина, якщо піднімає свій силует, може "прилетіти". Рикошет, пряме влучання. І в мене хлопці лежали. Лежиш, зводять судоми, а починається бій. Я розумію, що у мене особовий склад лежить, але треба піднімати силует, щоб вести ефективний бій. Бо ти стріляєш, іде розхід БК, а його треба розходувати ефективно. Противник був дуже серйозний. Коли оглядали противника, я відзначив, що у них штурмові вогнемети. Тобто звичайні "мобіки" або "шторміки" вогнемети не використовують. Коли нарешті поспілкувався з командиром, він сказав, що проти нас "Шмелі", армійський спецназ — третій розвідбатальйон, наскільки я пам'ятаю, 25-та армія".
Після поранення «Пепсі» проходить реабілітацію. Суспільне Суми
Третя доба: дев'ятеро проти пів сотні
"Починається третя доба — найцікавіша. «Шмелі» починають летіти, якщо противник рухається. Нас штурмують 360°, як виявилось. Ми були у подвійному оточенні, формувалось третє кільце. І починається лютійший бій. Противник просто кинув сили, як по радіоперехопленням було озвучено, — 50 людей. Щоб ви розуміли, у мене було особового складу по позиціях — дев'ять: вісім моїх хлопців і один козак з сусіднього підрозділу з дев'ятої роти. І його потім забрали. З них чотири "300". А коли був штурм, серйозно контузило мене. Прилетів «Шмель» в дерево і вибуховою хвилею в мене вимкнуло звук. І відбувся штурм. Противник уже отримав багато "трьохсотих", "двохсотих". Вони вже дотискали і все би у них було би добре, якби не кулемет. Я просто забираю кулемет свого побратима — два короби по 200 патронів противник отримав знов. По радіоперехопленням у них звучало: « — Там снайпер. — Та нє, етого нє может бить. Да ми уже там всєх убілі. Бліндаж с чєтирьмя хох*мі зачістілі, но тут пулємьотчик і снайпєр» . А насправді снайпер — в мене заклинило автомат і один постріл я робив, один — відщолкував патрон. Вони подумали, що це снайпер працював. Ну і кулемет там дійсно був".
Російський дрон, що заплутався у гілках та впав поблизу українських позицій. «Пепсі»
"З хлопців жоден не впав духом. Я переживав, бо відбулась ротація особового складу, підтягнулись і ще декілька хлопців молодих моїх, вони вже поповнювали, виходили "трьохсоті", заходили хлопці. Вони один одного мотивують, бачать втрати противника. Слава Богу, немає "двохсотих". Слава Богу. Якісь поранення — вони бачать, що евакуюють поранених, що командир контролює ситуацію, командир зверху також контролює ситуацію, це дуже круто. Це їх мотивує".
Четверта доба та порання
Починається четверта доба. Я думав, що важка третя доба була. А важка була четверта. Нам дали вказівку зайняти лінію оборони, яку вибрав батальйон. Ми заходимо на ці точки — нема нічого. Якщо там уже хоч ямки якісь викопали, то тут у нас нема нічого. Але є трофейні лопатки. Я вибрав центральну позицію. Це просто було дерево, я ліг під ним — відкрита місцевість, але у хлопців були в під гіллям. Противник вступив в бій, це був шістнадцятий штурм. Ми відбиваємо — і йде наказ знов на сімнадцятий. Тут прилітає куля. Далі відбувається вже безпосередньо оцінка свого поранення. Я розумію, що воно важке. Це в мене вже четверте. Я розумію, що я турнікет собі накласти можу, але різко в мене падає рука…".
Попросивши побратима накласти турнікет, "Пепсі" продовжив бій, та за деякий час стріляти стало важко.
«Пепсі». Суспільне Суми
"Я розумію, що починається таке, як туман. Після поранення десь 30-40 хвилин пройшло. Я розумію, що якщо я зараз не покину поле бою, через ще 15-20 хвилин мене просто будуть виносити. Далі був вже "евак". Слід відзначити водіїв, які ризикнули. Нас вивозили шість військовослужбовців, і сусідній батальйон був. І так сталося, що сусіди трошки не гарно вчинили, вони кинули фланг наш лівий. Ми попали в оточення, знову понесли втрати. І от потім я дізнався, що армійський спецназ (російський — ред.) втратив роту. Вони втратили роту і, я вважаю, відсотків 90 це зробили мої козаки, в яких я вірю. А десь 80% моєї роти зразу перші чотири дні попало в госпіталь.
У мене був хлопець, якого поранило чергою, перебило артерію, і командир, позивний "Золтан", швидко, ефективно надав допомогу, наклавши турнікет. От є нагорода за врятоване життя. От я б взагалі б подав би на таку нагороду людину, тому що це дійсно такий епізод. Ліс показав характер бійців. Позивний "Сват", Олександр, 58 плюс років. Увечері, вранці, вдень по першому кличу прибігав, приносив оці 720 м (ред. — від КСП) боєкомплект, це під кулями. Бо прострілюється це не просто лежати от і вести бій там чи стрільба з коліна чи пресування між деревами. Це от летить все, повністю ліс прострілюється. Може свій відкрити вогонь, ну тому що немає розуміння хто ж це йде. Ти на 2-3 м вже не бачиш. А людина просто прибігала в свої 58 років з копійками, приносила боєкомплект, якусь водичку, забирала "трьохсотих" і ніколи я від людини не чув скиглення, що командир, я втомився, я не можу, давай мене поміняй. Людина виконувала свою бойову задачу. У мене хлопець теж героїчний, позивний "Амеля". До Держнагороди попросив його представити. Один знищив двох спецназівців армії іменно Росії, підтверджено. Противник вийшов на мого бойця, на мого сержанта і вступив в бій. Він холоднокровно почав працювати, поранив одного. А другий намагався обійти і знищити гранатою. На що пан "Амеля" знищив спочатку власника гранати, а потім запропонував здатись противнику, який був "трьохсотий", противник не захотів і пішов за "русскім корабльом". Тобто Луганщина, як мінімум, уже відзначила колишні 153-й, зараз уже третій батальйон, 117-ту бригаду, відзначив це противник – 25-та армія".
Відновлення і знову — у стрій
«Пепсі» та Ірина Касьяненко. Суспільне Суми
"Пепсі" нині лікує своє поранення. Попереду ще кілька операцій. Потім відновлення.
"Працюю з кистю. Маю досвід попередніх поранень, що м'язи мають властивість забувати те, що вони мають працювати. І відповідно, я працюю на відновлення, постійно на зв'язку з хлопцями з підрозділу, намагаюсь тримати під контролем саму ситуацію в підрозділі. У стрій я повернуся стовідсотково. В мене багато несказаного, відповідно до противника. От, якщо я піду, мої хлопці підуть з війська, то піхоти і зараз немає. Тоді просто противник пройде, триколор поставить. І те, що йде з 2014 року, — буде без сенсу. І хлопці продовжують гинути, захищаючи нашу державу. Це, як мінімум, неповага до їх дітей, до їх внуків, до їх сімей. Ну як так? Я так не вихований. Тому з такими козаками, як у мене, продовження бойових дій гарантоване і якість особового складу доводить те, що ми переможемо. Однозначно".
