На військову службу Старий прийшов у 2019 році. Починав із солдатської посади. Тоді його служба складалася переважно з нарядів, варт та виконання щоденних завдань. Про те, наскільки кардинально все зміниться через кілька років, він тоді навіть не здогадувався. 24 лютого 2022 року повномасштабна війна застала його безпосередньо на службі.
«Війну ми зустріли прямо на службі. Того дня заступали у варту. А вже потім отримали наказ виїжджати», – згадує Старий. Першим напрямком для підрозділу став Козелець. Згодом військовослужбовці виставили блокпост у селі Богданівка неподалік Броварів. Однак через наступ російських військ позицію довелося залишити приблизно через десять днів. Після цього підрозділ понад тиждень утримував рубіж на дорозі. «Вона була замінована. Постійно розуміли, що ворог зовсім поруч і будь-якої миті може початися бій», – розповідає військовослужбовець.
Згодом підрозділ перемістився на Чернігівський напрямок. Там Старий долучився до підрозділу, який виконував завдання із застосуванням переносних зенітно-ракетних комплексів.
Його група мала прикривати частину повітряного простору з боку Чернігівської траси. Саме там гвардійці вступили в бій із ворожою авіацією.
«Ми працювали з ПЗРК Stinger і змогли збити ворожий літак Су-35. Це був дуже важливий момент для всієї групи. Ми розуміли, що зробили свою роботу і не дали ворогу безкарно діяти в нашому небі», – згадує Старий. Поряд із бойовими епізодами були й моменти, які залишаються в пам’яті не через військову техніку чи обстріли, а через людські історії. Одним із найважчих для гвардійця став випадок із цивільним автомобілем, який, за його словами, був розстріляний російськими військовими.
«Ми бачили, як ворог розстріляв цивільне авто, в якому був чоловік, жінка та двоє дітей. Водій загинув, а мати з дітьми вибігали з авто у сльозах та не знали, куди їм йти. Ми допомогли їм дістатися до волонтерів, які допомогли виїхати. Це дуже важко сприймати, коли бачиш, що перед тобою звичайні люди, які просто намагалися врятуватися. Тоді особливо розумієш, проти кого ми воюємо», – говорить військовослужбовець.
У перші місяці повномасштабної війни підтримка місцевих жителів також стала важливою частиною досвіду гвардійця. Люди допомагали військовим продуктами, інформацією та знанням місцевості.
«Місцеві дуже допомагали. Приносили гарячу їжу, підказували, де можна пройти, де краще встановити заслони. Допомагали з розвідкою місцевості. Люди знали свої села і дороги краще за будь-яку карту. Також допомагали вивозити біженців із населених пунктів, які вже захопив ворог», – згадує Старий. Після повернення до частини служба продовжилася. За роки війни змінилися завдання, місця служби та обставини, але незмінним залишилося головне — відповідальність за тих, хто поруч.
Сьогодні старший сержант Старий проходить службу в одному з батальйонів 2 Шосткинського полку на посаді контролера. Озираючись на пройдений шлях, він зізнається: на початку служби не міг уявити, скільки випробувань чекатиме попереду.
«Коли починав службу, навіть не міг уявити, через що доведеться пройти. Але зараз розумієш: твоя задача – бути на своєму місці, виконувати наказ і не підводити тих, хто поруч», – підсумовує Старий. Історію військовослужбовця оприлюднили у Фейсбук-спільноті Військової частини 3022 Національної гвардії України.
Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.
