Сумчанка Каміла Романенко розшукує свого брата Ілкіна Тагієва, який зник безвісти під час першого ж бойового виходу. Жінка розповідає, що брата мобілізували, попри серйозні проблеми зі здоров’ям. Через грижі хребта він не міг носити навантаження, проте в ТЦК комісію провели за півтори години й призначили його кулеметником. За словами сестри, медичні довідки в неї не прийняли, а вже за два тижні після прибуття в бригаду зв'язок із братом зник.
"У мене ранок починається з українських пошукових каналів і закінчується цим. Я вчора ввечері вже не змогла дивитися. Розумію, що мені треба лягти спати. Думаю: окей: завтра зранку трохи раніше поставлю будильник і перегляну всі ті повідомлення", — ділиться жінка.
Каміла Романенко показує останнє фото брата, зроблене перед виходом на позиції. За її словами, 30 листопада минулого року Ілкіна Тагієва на вулиці зупинили представники поліції та ТЦК.
"Не можна сказати “бусифікували”. Його зупинили і забрали. Він поїхав без опору. Я саме в цей час їхала в Тернопіль потягом і вже була напівдорозі. Не могла повернутися, знаючи, що він не може бути призваний за станом здоров'я. У нього є певні проблеми, які не дозволяли б йому нести військову службу", — говорить жінка.
Ілкін Тагієв. З архіву Каміли Романенко
Повернувшись до Сум 2 грудня, Каміла відразу поїхала в міський центр комплектування.
"Те, як спілкуються там з людьми, — це окрема тема для розмови. Там хамлять і починають відразу обзивати всіх ухилянтами. А я сестра ще одного брата, який у 2022 році пішов захищати Україну. Він проходив строкову службу, але внаслідок хвороби отримав інвалідність і тепер виключений з військового обліку", — каже вона.
Ілкін за станом здоров’я, не проходив і строкової служби, каже жінка.
За словами Каміли, Ілкін через стан здоров’я не проходив навіть строкової служби.
"У мого брата Тагієва Ількіна, Ілля його називають усі тут (ми — азербайджанці за національністю), у нього були неоперабельні хребтові грижі, які не дозволяють носити навантаження, яке носять військові. При навантаженні блокуються ноги, і людина не може далі переміщатися. У 2019 році ми ледь підняли його на ноги — був випадок, коли він просто не зміг встати з ліжка. Лікарі тоді пропонували оформити інвалідність, але він відмовився", — розповідає сестра.
Каміла каже: до ТЦК її не пустили навіть із медичними довідками брата.
"Я не змогла добитися, щоб мене впустили написати заяву. Мені сказали: електронний запис, будь ласка, в чергу. Хоча було зрозуміло, що день-два — і його вже відправлять у військову частину", — згадує вона.
За словами жінки, із 30 листопада до 2 грудня брата не випускали з ТЦК.
"Коли їм дозволяли поговорити телефоном, поряд завжди стояв працівник ТЦК. Без нього ніхто говорити не буде", — каже Каміла.
Згодом Ілкін зателефонував сестрі з навчального центру.
"Він сказав: “У нас не було вибору”. Він озвучив мені єдине, що вісім сумських хлопців ВЛК в ТЦК пройшли за півтори години", — говорить жінка.
У навчальному центрі Ілкін перебував 59 днів. Сестра просила його писати рапорти на дообстеження.
"Ми розуміли, що зараз такий час і треба нести службу. Але є моменти, коли людина не може витримати фізичне навантаження. Ми просили: притуліть його десь за станом здоров’я, де він принесе користь армії й країні", — каже вона.
На повторне обстеження, за словами Каміли, чоловіка не направили.
"Йому періодично давали звільнення від носіння бронежилета, бо бачили, що він його нести не може. Але при цьому ніхто не розвернув його назад. Там же теж є лікарська служба в навчальних центрах", — говорить сестра.
Після навчального центру Ілкін Тагієв потрапив до 81-ї окремої аеромобільної Слобожанської бригади.
"Посаду йому призначили кулеметника. Тобто, окрім спорядження, він мав нести ще й кулемет. Коли він потрапив у частину, це був початок лютого. Уже, мабуть, 5 лютого точно вже він був у військовій, бойовій частині", — каже Каміла.
Востаннє вона спілкувалася з братом 10 лютого — перед його першим бойовим виходом.
"Він сказав, що зранку йдуть на бойове завдання. Я просила контакти командира, хлопців, які залишаються на позиціях. Він дав лише один номер і сказав: “Місяць-півтора, а може й більше, зв’язку не буде. Я сам вийду на зв’язок”, — згадує жінка.
За тиждень потому Каміла, відчуваючи тривогу, намагалася зв’язатися із командиром брата.
"Я почала писати командиру, що "поставте мені плюсик" бо я ж розумію, що телефонного зв'язку немає, але з командуванням вони по раціях повинні мати зв'язок. 21 лютого, це була субота, я знайшла телефон гарячої лінії його третього батальйону. Туди зателефонувала, мені сказали: “А вам що, ТЦК ще нічого не повідомили? 15 лютого він зник безвісти", — говорить вона.
На питання, що сталося, жінці відповіли: під час спуску в підвал стався вибух невідомого предмета, Ілкін нібито отримав травми, несумісні з життям. Водночас, за словами Каміли, представник батальйону сказав їй, що ніхто не бачив підтвердження загибелі, а тіло евакуювати не вдалося.
"Не дай Боже, загинув, бо тут 50 на 50. Я розумію, що правди нам ніхто не каже, а, можливо, дійсно загинув. Коли загинув, я хочу забрати тіло і поховати. Я хочу не думати, коли йде дощ, що десь там мій брат лежить і його поливає дощем", — говорить жінка.
Від прибуття до бойової бригади й до зникнення безвісти, каже сестра, минуло менше як два тижні.
"Людину, яка навіть строкової служби не проходила, одразу кидають “на нуль”. П’ять днів на виконання бойового завдання — і все. Що отримала держава? Що отримала родина? Біль і невизначеність. Якщо він загинув — я хочу забрати тіло і поховати", — говорить Каміла.
Попри це, жінка продовжує шукати будь-які зачіпки, що брат міг вижити.
"У мене дуже була велика надія на початку, що, можливо, все-таки він був залишений трьохсотим. Можливо, хтось із суміжників із наших натрапив. Людина може бути без пам'яті, потрапити в лікарню без свідомості. Сподіваюсь, що, можливо, він в полоні, хоча полон — це теж пекло пекельне, і ми всі це розуміємо".
"Хотілось, щоб були ті люди, які допомагали б сім'ям в таких моментах"
Відразу, розповідає жінка, вона розпочала процес пошуку Ілкіна.
"Це теж такий момент важкий: незрозуміло тобі куди тобі йти, що тобі писати, які заяви. Потім мені в ТЦК дали сповіщення, алгоритм дій. Це — електронні кабінети, заявки, там самий Координаційний штаб, потім Міжнародний Комітет Червоного Хреста, тоді Об'єднаний центр Служби безпеки України, це теж з пошуку. стикнулась з тим, що в нас в Сумах немає робочої групи координаційного штабу в Сумській області. У нас всі, хто можуть допомогти, це — управління ветеранів при громадах, в обласній адміністрації, більше нічого", — зазначила жінка.
Окрім поданих електронних заявок, Каміла також знайшла поштові адреси відповідних організацій і надіслала туди письмові звернення.
"Доклала ще копії всіх цих документів — і сповіщення, і витяг з реєстру досудового розслідування, тобто з поліції про те, що вже звернення там залишене і розпочата кримінальна справа з пошуку. Я роздрукувала фотографію. Тобто, по всіх організаціях, і в нашій Нацполіції залишала ще роздруковане фото. Це те, що більшість із рідних не роблять. Частіше легше впізнавати людину саме по роздрукованому фото, аніж по цифровому. В мене є тепер "корінці" про отримання, є зворотній зв'язок, є деякі організації, які написали, що "ми отримали" і так далі. На сьогодні немає там інформації про перебування в полоні", — зазначила вона."
Також, каже Каміла, самостійно шукала українські чати з пошуку безвісти зниклих бійців
"Бо є різні, є і деякі українські, але вони провокативні. Сумнівні. Я побачила —там відписалась. На російські не заходила і не підписуюсь, і не рекомендую, бо є наші українські чати, там, де адміністратори вишукують інформацію саме з російських і викидають в наші, українські", — додає вона.
У 45-річного Ілкіна, каже Каміла, залишилися дружина, двоє дітей, мати і ще два брати.
"Дружина його і мама — виїхали на Батьківщину в Азербайджан. Вони там проживають. Тут залишився менший мій племінник. На сьогодні мамі нашій ми не сказали. Вона не знає. Тобто, щотижня, коли ми з нею зідзвонюємося, то їй кажу, що він на виконанні. Я маю зв'язок з командиром. Просто зв'язку немає з хлопцями. Все. Наскільки довго я так зможу казати, я теж не знаю", — каже жінка. Просто мені б хотілося правди. Якщо загинув, то забрати і поховати. Це ми зависаємо між небом і землею. Молюсь так: якщо живий — сили, енергії вижить, вистоять, витримати.. якщо загинув, то спокою душі", — ділиться жінка.
З інформаційним запитом Суспільне звернулося до Сумського обласного ТЦК та СП за роз’ясненнями моментів мобілізації Ілкіна Тагієва, проходження ним військово-лікарської комісії та недопуску сестри Каміли з медичними документами Ілкіна в приміщення центру комплектування. У відповіді на запит ТЦК та СП відмовили в наданні інформації, пояснивши це захистом персональних даних, а також тим, що інформація про проходження військової служби та ВЛК належить до службової інформації.
Куди звертатися родичам
У Сумах упродовж останніх майже півтора року працює регіональна робоча група координаційного штабу з питань зниклих безвісти та військовополонених, куди можуть звертатися їхні рідні, говорить представниця Уповноваженого з прав людини у Сумській області Тетяна Мироненко.
Тетяна Мироненко. Суспільне Суми"У нашому представництві зосереджуємо ми всіх, хто дотичний до пошукових процесів. Ми маємо можливість подивитися в реєстр координаційного штабу. Маємо можливість, завдяки позиції Уповноваженого, він має контакт з Уповноваженою Росії. Ми — аполітична структура, яка захищає права людини. Можемо з дозволу родин надати звернення через пана Лубінця. Він може безпосередньо поспілкуватися з Москальковою, яка очолює там таку ж інституцію, і ми також просимо розшукувати цих людей", — розповіла Мироненко.
У Сумах на базі регіонального представництва Уповноваженого з прав людини постійно працює регіональна робоча група Координаційного штабу з питань поводження з військовополоненими, розповів представник секретаріату Уповноваженого з прав людини Олександр Бурка.
"До складу цієї групи входять і представники органів поліції, правоохоронних органів, Служби безпеки України, представники військових формувань. Також ми залучаємо до нашої діяльності Департамент з питань ветеранської політики. Пенсійний фонд за потреби, експертні служби, які проводять ДНК-дослідження, решту дотичних до пошуку зниклих безвісти військовослужбовців”, — сказав він.
За словами Олександра Бурки, допомагають також родинам зниклих безвісти та військовополонених розібратись і з послідовністю дій.
"Ми надаємо покроковий алгоритм. Пояснюємо, що і за чим потрібно зробити, де зареєструватися, подати заяву до поліції та звернутися в усі дотичні органи", — говорить він.
Олександр Бурка. Суспільне Суми
Також, за словами Бурки, для родин періодично проводять зустрічі за територіальним принципом.
"Попередньо збираємо питання, які турбують родини, визначаємо відповідальний орган — державний, громадську чи міжнародну організацію, зокрема Міжнародний Комітет Червоного Хреста. Після цього на зустрічах надаємо відповіді на ці питання", — каже Олександр Бурка.
Розташоване представництво Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини за адресою: м.Суми, вулиця Харківська, 101.
“Працюємо ми кожного робочого дня з 9:00 до 18:00 години. Можна звертатися за робочим номером телефону: 098 0542 129”, — додав він.
