Військовослужбовець та поет Павло Вишебаба після двох із половиною років на Донеччині нині несе службу на Сумщині. В інтерв'ю Суспільному розповів про написання поезії під землею, зокрема роботу над тривимірною збіркою "Марґіналії".
А також про спільні риси Слобожанщини у різних областях України, дитинство у Краматорську 90-х та стратегічне значення міста.
Служба на Сумщині та контраст зі Сходом
Павло Вишебаба — мінометник підрозділу "Мінотавр" 68 окремої аеромобільної бригади ім. Олекси Довбуша ДШВ. На Сумщину підрозділ перевели після тривалого перебування на Покровському напрямку. За словами військовослужбовця, у Сумській області місцеве населення активно допомагало бригаді з переїздом та пошуком місць для тимчасового розташування.
"Дуже приємно вразила і мене, і побратимів Сумщина. У нас ще так трошки на контрасті зі Сходом України, ми там були два з половиною роки. І там в містах, якщо тотальна російська мова, то тут дуже багато україномовних людей. Це завжди приємно, відчуваєш себе вдома", – зазначає військовослужбовець.
Павло Вишебаба. Суспільне Суми
Попри близькість кордону з РФ та постійну загрозу обстрілів, Суми продовжують жити, додає Павло.
"Тут зрозуміло, що люди живуть під постійною небезпекою. Я не знаю, це добре чи погано, але місто живе. І культурно. Книгарні заповнені людьми. Люди виносять книжки – це говорить про те, що місто живе. Я можу зрозуміти мешканців, які не хочуть лишати свої домівки. І я також думаю, як і багато жителів Сум, що у росіян немає зараз достатньо контингенту, щоб висунутись і спробувати захопити Суми саме на цьому напрямку", – пояснює Павло Вишебаба.
Збірка "Марґіналії" та вірш, написаний під землею
Нещодавно автор випустив нову збірку "Марґіналії". Це поетичний артбук та трилогія водночас: кожна тема у книзі описана з трьох різних точок зору. Перебуваючи на Сумщині, автор періодично відвідує сумські книгарні, щоб підписувати примірники для читачів і читачок.
«Марґіналії». Суспільне Суми
Тривимірна збірка асоціюється із завданнями мінометників, каже Павло.
"Головний сержант Гена на позивний "Макларен" сказав, що мінометники працюють завжди по цілях, які вони ніколи не бачать. І щоб нам дістатися туди, нам треба три площини знайти – широта, висота і довжина. І я подумав: письменники також працюють, коли вони починають писати про якусь тему. Я подумав, беручи якусь тему, до кінця незрозумілу для мене, що спробую з трьох різних сторін її роздивитись", – пригадує поет.
Збірка містить вірші та ілюстрації, створені Оленою Гудимою, а також відскановані рукописні помітки автора. За словами Павла, одним із важливих текстів у книзі є вірш "Рекурсія".
"Я його написав повністю під землею. На позиціях нашої мінометної батареї "Мінотавр". І між тим, як я писав рядки, ми вбивали росіян (армійців РФ — ред.). Це така алюзія на дитячий вірш "Дім, який побудував Джек". Це загалом про стан психологічної нестійкості, коли довго знаходишся на позиціях під “прильотами”, ти починаєш чіплятися за реальність, намагаєшся перелічити все, що навколо тебе. І так само, коли ти вже не пам'ятаєш скільки ти тут знаходишся, не розумієш – день чи ніч, тому що ти під землею постійно", – розповідає автор.
Павло Вишебаба. Суспільне Суми
Позивний "Капелан"
У війську Павло Вишебаба має позивний "Капелан". У бригаді також несе службу справжній капелан на ім'я Ілля.
"За такою іронією долі, у нього теж руда борода. Він також стрункий, як і я. І виходить, нас почали плутати. До мене почали приходити в неділю на сповідь, а до нього ходити на підпис за книжками. Ми з ним зустрілись, потоваришували, я йому залишив своїх книжок, а він мені дав благословення проводити сповідь. Я сповіді не проводив, просто на чай запрошував хлопців, пояснював, де живе справжній капелан", – згадує військовослужбовець.
Рідний Краматорськ
Павло Вишебаба родом із Краматорська. За його словами, в юності він ідентифікував своє місто ближче до менталітету Слобожанщини, ніж до Донбасу. Про Краматорськ 90-х Павло пригадує:
"Це місто, з якого хотілося втекти. Холодний, непривітний, бандитський Краматорськ. Я до 15-ти років розмовної української в Краматорську не чув взагалі, від слова зовсім. Це була супермаргінально – спілкуватись українською. Потім з'явилися ультраси, які переходили на українську через патріотичні думки"
Додає, у місті були бандитські угрупування і люди знали, в яких кварталах вони перебувають.
“У мене була косоокість, і я завжди був трошки аутсайдером – мене цькували за це. По-друге, я дуже любив читати. Все моє дитинство пройшло з книжками, я рідко бігав у футбол, мені подобалося після школи сидіти й читати. Це був мій сейф-плейсСередовище, що забезпечує емоційну безпеку.. Я інтуїтивно розумів, що єдиний шанс втекти з Краматорська — це читати. І я, може, собі навіть не формулював це. Тому, щоб ви розуміли, що таке промислове місто. Це ти народжуєшся, потім йдеш або в ПТУ, або в технікум, чи в університет на інженера. І будеш працювати на цих підприємствах, у нас шість заводів в Краматорську. Це був дуже зрозумілий сценарій, який мені геть не підходив, тому що я з шести років хотів бути письменником"
Чоловіки на вулиці Краматорська біля парку, Донеччина 27 червня 2026 року. Getty Images/Global Images Ukraine/Yan Dobronosov
Кардинальні зміни відбулися після деокупації міста у липні 2014 року. Зараз у Краматорську є культурні центри, хаби, говорить військовослужбовець. Нині це місто має стратегічне оборонне значення.
"Захопити це місто – це роки, а можливо, навіть десятиліття. От ми на Покровщині були, ми Покровськ обороняли більше двох років. Що таке Покровськ? Це плато з домами. І вони (армійці РФ – ред.) його не могли взяти два роки. Взяли з величезними жертвами, просто колосальними жертвами. А що таке Краматорськ? Це місто з величезною кількістю природних і промислових об'єктів фортифікації. У нас шість заводів, у нас ріка Сіверський Донець протікає, у нас балки, мілові гори, рудники. Тому саме оці перемовини на Краматорську завжди і зупиняються", – пояснює військовослужбовець.
З Краматорськом пов'язана і родинна історія. Дідусь Павла – Андрій Іванович був у команді бригадирів, які понад 40 років тому виготовили металеві літери з назвою міста, що стоять на в'їзді.
"Саме тому, коли їх пофарбували в прапори Росії, мені країло серце не лише через те, що там прапор Росії, а тому, що це був показник майстерності наших людей. Зараз воно перефарбовано в жовто-блакитний, але я сподіваюся, колись у нас дійдуть руки, ми знімемо всі ті фарби, і це ще буде такий показник", – розповідає Павло Вишебаба.
Павло Вишебаба. Суспільне Суми
Дідусь Павла, який народився 1939 року, перебував у місті під час початку окупації у 2014 році. Того ж року через різке погіршення здоров'я чоловік помер.
"Мама моя була під окупацією, вона якраз доглядала за дідусем, це було дуже для них травматично психологічно. На жаль, дідусю довелося все це бачити. Я уявляю, наскільки боляче дожити до того, що все життя він був на заводі, і це була така радянська досить ідеологія про те, що росіяни і білоруси нам браття. Він був, звісно, абсолютно шокований тим, що відбувається", — згадує військовослужбовець.
Павло говорить, дідусь до останнього залишався комуністом, через що між ними вже за часів незалежної України виникали ідеологічні суперечки.
"Дідуся часто любили ставити на перші шпальти місцевих газет. Зразковий комуніст був, про що ми завжди з ним сперечалися. Він казав: “Я десятиліттями відстоював цю ідею, я вже давно зроблений, мене не переробиш”. Але йому подобались ліві ідеї, я розумію чому. Вони насправді дуже привабливі, хоча і утопічні. Не всі ліві ідеї, саме комуністичні", — додає Павло Вишебаба.
«Марґіналії». Суспільне Суми
Електронна музика та популяризація поезії
Нині Павло Вишебаба працює над спільним альбомом із українським електронним музикантом Cepasa. Проєкт має на меті поєднати сучасну поезію та електронну музику.
"Я вважаю, що якщо зараз люди менше читають книжок, а, наприклад, слухають музику на музичних майданчиках, то треба перенести слухання поезії саме туди, в навушники для людей. Це позиція деяких консервативних поетів, що мовляв, "я пишу класні вірші і нехай читачі до мене приходять". Вважаю, що не гора має йти до Магомета. Якщо я створив твір, я маю стати ближче до читачів. Треба йти туди, де вони вже є: це соцмережі, стрімінгові платформи", – розповідає поет.
Сам автор читає твори понад 200 сучасних поетів та поеток. Серед авторок виділяє тексти Марини Пономаренко, Олени Герасим'юк.
“У мене стрічка у Facebook складається здебільшого з творчої тусовки. Це на фестивалях обов'язково послухати, на поетичні читання на різні походити. Цікаво подивитися, як автор представляє свій твір. Тобто не тільки як текст читати, а як взагалі автор його читає. Це, як правило, по-іншому розкривається для тебе текст. Купа літературних фестивалів проходить по всій країні. У Львові зробили прям “Земля поетів”. Не просто літературних, а саме поетичних. Так що тут маю віддати належне Мар'яні Савці, яка поетка. Вона організувала цей фестиваль. Вона велика молодець”
Павло Вишебаба. Суспільне Суми
"Петер Каменцинд", "Гра в класики", "Погляд медузи"
Серед улюблених книг — "Петер Каменцинд" Германа Гессе, "Гра в класики" Хуліо Кортасара та роман Любка Дереша "Погляд медузи".
“Гра в класики” — це взагалі ідея, коли ти можеш перестрибувати між главами. Ти складаєш заново цю книгу, і в неї вже зовсім інший сюжет. А “Петер Каменцинд” – це перший роман Германа Гессе, де відчувається такий захват від існування, відчуття, що ти все можеш. Це дуже молодий роман, але в той же час і дуже стоїчний", — розповідає Павло Вишебаба.
Павло Вишебаба. Суспільне Суми
Окремо автор відзначає роботу українського письменника Любка Дереша "Погляд Медузи".
"Любко пішов по дуже тонкому льоду. Він описував, у тому числі, і військовий досвід, не будучи військовим. Але в тому і полягає його висока майстерність – він вміє слухати і художньо перетравлювати досвід. Я читав персонажів і впізнавав себе, свої переживання, свої думки та сумніви. Класний роман, усім раджу", – додає поет.
Павло Вишебаба, Вікторія Грамм. Суспільне Суми
Павло Вишебаба переконаний, що творчість допомагає йому знаходити відповіді на найскладніші етичні питання під час війни.
"Коли ти розумієш, що щось бридке, це, як правило, щось погане. І коли ти шукаєш істину, істина, як правило, красива. Тому вірші, як саме естетична частина мови, допомагають розібратись, знайти те, що є правильним. Як діяти в цьому житті, як дивитись на ті чи інші речі. Ось чому, наприклад, неможливо написати про дитячі смерті. Я давно хотів описати. Мене це дуже бентежило.Це смерті дітей на війні. Це головна причина, чому я пішов у військо. Бо абсолютно обурений, що гинуть українські діти. І тому для мене захист України – це насамперед захист дітей. Так просто емоційно. І я написав про це вірш. Але я все одно думаю, що насправді про це неможливо написати. Тому що це настільки неетично, антигуманно, що про це неможливо скласти якийсь естетичний вірш. Тільки з позиції дитини і останні секунди, які відраховую, я зробив лічилку.З якоїсь іншої позиції описати жах загибелі дитини, на мій погляд, просто неможливо. І от естетика якраз підказує, що настільки, що це найгірше, що можна зробити – це вбити дитину. Це росіяни винні, по суті, і за це вони мають бути покарані. Чим ми і займаємось"
“Коли мені говорять, що я пишу про війну – не люблю таке формулювання. Я пишу про людину, так, часто під час війни, але це точно про людей, не про війну”, — додає Павло.
