Родина Ісаєвих — Микола та Людмила — опинилися серед тих, кого війна змусила покинути власний дім. До повномасштабного вторгнення подружжя жило в Торецьку на Донеччині. Після чергового російського обстрілу поблизу їхнього будинку були змушені евакуюватися. Про життя під обстрілами, облаштування на новому місці та підтримку місцевих жителів — далі в матеріалі Суспільного.
7 квітня 2022 року, після чергового російського обстрілу, родина вирішила евакуюватися, згадує Микола Ісаєв.
“Була квартира трикімнатна, як їх називали хрущовки. П'ятиповерховий будинок. Прилетіли чотири снаряди поблизу нього. Зібралися і вивезли нас у Краматорськ автобусом. Тільки ми приїхали, сюди-туди побігали, їхати нічим. Чекаємо, і десь під вечір прилітає в Краматорськ на залізничний вокзал… 61 людина загинула одразу… А ми за пів години чи за годину встигли на електричку. Складна дуже дорога була. А нам же сказали, коли виїжджали звідти, що на два тижні. Думаю, поїду, у сестри перебуду. Минув місяць, два, і так ми два роки жили у сестри”, — пригадує чоловік.
Подружжя Ісаєвих. Суспільне Суми
Згодом родина знайшла тимчасове житло в селі Бишкінь на Сумщині. Пізніше сусіди з Торецька повідомили: у їхню квартиру влучив російський дрон-камікадзе. За словами Миколи Ісаєва, обстріли були і в селі, де родина оселилася після евакуації.
Будинок, у якому оселилася родина. Суспільне Суми
“Два рази тут обстріл був. За першим ударом і дах попіднімало було. Та я сам там лазив уже ремонтував. І другий раз було — «шахед» упав там, то з того боку і раму вибило”, — згадує Микола.
Церква у Бишкіні. Суспільне Суми
У Бишкіні, розповідає Людмила Ісаєва, місцеві жителі допомогли облаштуватися та підтримали в перші місяці після переїзду.
Будинок, у якому оселилася родина. Суспільне Суми
“Місцеві чуйно поставились до нас. Ми сюди прийшли — нічого не було. Дали нам і телевізор, і миски, і посуд. Дуже гарні в нас сусіди навпроти. Все допомагають, навіть продуктами — картоплею і помідорами, загалом, усім”, — каже жінка.
Будинок, у якому оселилася родина. Суспільне Суми
Утім, каже пані Людмила, попри допомогу, і досі живуть у складних побутових умовах.
“Немає де попрати, руками перу. Немає де помитися, оце у ночвах набираємо води, щоб голову помити. Духовка не працює, пічка старенька. А оце ж подали документи на зруйноване майно і на квартиру. В порядку черги. А ми ж уже у віці — чоловіку 80, мені 78”, — пояснює переселенка.
У цьому будинку Ісаєви живуть близько двох років. Жінка каже: поступово звикають до нового місця, але найбільше мріють про власне житло в цьому селі.
