У 153 батальйоні «Девʼятка» 117 окремої бригади ТРО новий комбат. Майору ЗСУ Андрію Бегійовичу 25 років. Він один із наймолодших комбатів Збройних сил України. Вчився на податківця, а від початку вторгнення залишив цивільну роботу і пішов захищати Україну зі зброєю. Наразі Андрій служить на Сумському напрямку. Історію свого життя розповів кореспондентам Суспільного.
Один із наймолодших комбатів у Збройних силах — 25-річний Андрій Бегійович родом із міста Жовква Львівської області.
Андрій Бегійович. З особистого архіву"Це не просто велика війна або велике вторгнення Росії. Це етап, коли насправді український народ повинен вибороти право за існування української нації і України як такої".
На початку повномасштабного вторгнення, аби приєднатись до війська, Андрій звернувся в Бучанський районний центр комплектування.
Андрій Бегійович. З особистого архіву
"Мене там не прийняли, сказали, що не можуть знайти мої документи. Спочатку була спроба прийняти мене як солдата, а потім сказали, що це не можливо. І закінчилося тим, що мені запропонували вдома почекати їхнього телефонного дзвінка", — розповів Андрій.
Але на цьому чоловік не зупинився. Він дізнався, що в Ірпені є колишній дитячий табір "Ластівка" і там збиралися добровольці і ТРО. Він вирушив туди.
Андрій Бегійович. З особистого архіву"Запитували, хто офіцер, хто сержант. Я сказав, що я офіцер і мені тодішній командир батальйону запропонував очолити роту. Я погодився. Згодом ми зайшли в Ірпінь, у Бучу. На той момент як такої влади, поліції ще не було повернуто в населений пункт. Тому керівники цього батальйон і я почали займатися відновленням Бучі".
Згодом Андрій з побратимами служили на сході України.
Андрій Бегійович. З особистого архіву"Це була Харківська область, Донецька та місто Харків. Приблизно 6 грудня ми повернулися в Київ. Мене відправили на курси підвищення кваліфікації — вишкіл капітанів 2-й набір. Після чого вирішив, що потрібно рости і перейшов до іншого батальйону на посаду заступника начальника штабу".
Андрій Бегійович. З особистого архіву
Батальйон Андрія служив у районі населених пунктів Часів Яр та Іванівське. Згодом виїхали на Запорізький напрямок.
"Були саме в активну фазу — це населений пункт Рівнопіль і тактична група «Новосілка». Там я спробував себе в ролі в.о. начальника штабу. Після чого, ближче до середини листопада, був призначений начальником штабу. І вже тоді здійснювали бойові задачі батальйоном. Згодом нас відправили сюди, на Сумщину".
Андрій Бегійович. З особистого архіву
Згодом Андрій став т.в.о. командира батальйону, оскільки комбат пішов на лікарняний.
"Батальйоном ми виїхали під Торецьк, де здійснили поповнення і відновлення батальйону. І мали вже виконувати бойові завдання в Торецьку, але керівництво вирішило, що ми дуже боєздатні, тож відправили нас на Курськ, де ми були 2 місяці".
Згодом батальйон Андрія переїхав на Покровський напрямок.
Андрій Бегійович. З особистого архіву"Уже звідти я отримав наказ і прибув у Суми, у 153 батальйон на призначення на командира батальйону".
Найважче для Андрія це переживати втрату побратимів.
Ось це моя мрія – повернутися до сім’ї. Андрій Бегійович
"Є дві речі, за якими я жалію протягом всієї війни. Перше — це втрати, коли я був чи командиром роти, чи начальником штабу, чи командиром батальйону. Ці втрати я сприймаю, як власні особисті. І друге — те, що я максимально далеко від сім’ї. Я не проводжу час із сином, він росте сам по собі. У мене розрив між останніми відпустками 8 місяців, і за цей час вдома я був загалом не більше 5 днів. Ось це моя мрія — повернутися до сім’ї", — сказав комбат Андрій.
