“Після таких виїздів довго не можу прийти в себе”, – розповідає про евакуацію тіл цивільних, які загинули внаслідок обстрілів РФ на прикордонні Сумщини поліцейська спецпідрозділу «Білий Янгол» Олена Ставицька. За її словами, упродовж 2025 року доводилося вивозити тіла загиблих із Білопільської, Ворожбянської, Миропільської та Великописарівської громад. Однією з найважчих, згадує, була евакуація загиблого чоловіка з Великописарівської громади на початку грудня минулого року.
Про це пише Суспільне.Суми.
Понад три тижні рятувальники не могли дістатися до тіла загиблого через заміновану польову дорогу. Забрати його вдалося лише за підтримки військових і під постійною загрозою атаки FPV-дронів.
«Ми три тижні не могли до нього дістатися — дорога була замінована. Коли вже забирали тіло, військові по рації передали, що в наш бік летить FPV-дрон. Ми змогли виїхати лише в останній момент, пробили колесо на машині, але головне — вдалося вивезти людину, щоб рідні могли поховати її за всіма звичаями».
Пані Олена згадала евакуацію загиблого чоловіка з Малих Павлівок Білопільської громади. У вересні до спецпідрозділу «Білий Янгол» звернулися його рідні. Через небезпеку інші відмовлялися їхати на місце.
«Вони в сльозах просили допомогти — після прильоту трьох КАБів від подвір’я нічого не залишилося. У підвалі ховалися мати із сином, а батько залишався в будинку. Коли вони були в укритті, стався удар. З-під завалів ми змогли дістати лише невеличкі частинки тіла — усе було обгоріле, але ми його забрали, щоб люди змогли поховати загиблого».
Тоді ж, розповіла Олена, вони на прохання сина загиблого намагалися знайти під завалами їхню собаку.
«Син казав, що вона завжди від обстрілів ховалася в гараж. Ми побігли з ним туди ж, де був гараж, руками розгрібали-розгрібали, звали ту собаку, наче в якийсь момент може тя здавалось, що вона обзивалася, але не знайшли. Син плакав дуже і казав, що “якщо в мене вийде розрити собаку, ви нам допоможете вивезти її? ” Кажу: “Звичайно допоможемо”. Так ніхто й не зателефонував…»
Найважчими для Олени є усвідомлення пережитого й небезпеки, яку довелося пройти.
«Найтяжче — забирати тіла людей, яких розумієш, що їх убили ні за що. У той момент не думаєш про власну безпеку, а вже потім, коли лягаєш спати, починаєш прокручувати все знову. Щоб це прожити, потрібен час».
