Людмила та Микола Кіріченки – жителі села Тур’я, що розташоване менш ніж за два кілометри до кордону з Росією. Через постійні обстріли з боку російських військ, восени 2023 року їм довелось покинути свою домівку і знайти прихисток у родичів, в Сумському районі. Історія переселенців з прикордоння – далі.
“Це подвір’я, де ми мешкаємо зараз. Це наш собачка Рем. Рем, не можна, це гості наші, не гавкай. Ми привезли його з собою”, – показує територію жителька села Тур’я Краснопільської громади Людмила Кіріченко.
Собачка Рем. Суспільне Суми
Сюди переїхали восени 2023 року, рятуючись від обстрілів. Для того, аби вивезти зі свого домогосподарства все необхідне, розповідає пані Людмила, винаймали транспорт.
“Потрібно було перевезти господарство, картоплю – бо ми не виїздили, поки городину садили. І як страшно не було, а садили городину і чекали, поки її можна було прибрати, а тоді вже поїхати. І ото треба було консервацію, городину, господарство, деякі речі, деякі меблі. І дрова везли з собою”, – згадує жінка.
Людмила Кіріченко. Суспільне Суми
Також із собою Кіріченки забрали собаку, двох котів, курей та гусей.
“Кроликів забили, яких віддали зовсім маленьких людям, шкода було кидати. Гусей сюди забрали, тому що тут дозволяло помешкання, сараї. А потім вирубали їх, тому що ми живемо тут біля дороги, а це птиця така, що їй треба водичку, то треба травичку попастися. І тепер зараз тримаємо тільки курочок”, – пояснює жінка.
Котик. Суспільне Суми
У Тур’ї, що розташована за менш ніж два кілометри до кордону з Росією пані Людмила прожила усе своє життя.
“Мої батьки навіть тоді ж це був союз, переїхали в це село, щоб бути ближче до Батьківщини моєї мами. Бо мама моя з Росії і батько з Росії теж. Там я закінчила школу і туди повернулась працювати. В цій школі пропрацювала 40 років. Жили чудово, чудово. Село дуже красиве було. Ті, хто приїздили до нас в село, дивувалися просто наскільки це воно таке ухожене, розумієте, скрізь побілено, пофарбовано, покошено, дуже красивий парк у нас”, – пояснює переселенка.
Колодязь у новому дворі родини. Суспільне Суми
24 лютого 2022 року, коли почалося повномасштабне вторгнення, через Тур’ю пішли колони російської техніки, згадує пані Людмила.
“Перші колони спокійно йшли, не поспішаючи, йшли й полем. Але це вже був така такий час, що сонечко пригрівало, якось і вже снігу не було, то вони там важка техніка, вони й грузли в тому полі. А вже пізніше вони стали прямо летіти. Ми ще тоді кажемо: “Мабуть поспішали на парад у Київ”, бо в них же думка така була: захопити Київ. (усміхається – прим. авт.). Не так-то легко захопити Україну”, – каже жінка.
Обстрілювати Тур’ю російські війська почали за кілька місяців, згадує пані Людмила. Під час одного з таких ударів загорілось поле поряд із селом.
“Вже зібране поле, там солома залишилася і під час пострілів загорілася ця солома на полі, але тоді пожежні машини приїхали і загасили, тоді ще можна було приїхати, тобто вогонь до села не добрався. Ну, а у 2023-му вже обстріли стали все інтенсивніше й інтенсивніше і люди потихеньку стали виїжджати із села”, – каже пані Людмила.
Будинок в якому оселилась родина. Суспільне Суми
У вересні 2023 року виїхати з Тур’ї вирішили й Кіріченки. Прихисток їм надали родичі в Сумському районі.
“Наразі вони проживають в місті Суми, а цей будинок використовувався, ну, як дача. Але у зв'язку з воєнними подіями вони перестали приїздити і дозволили нам проживати в цьому будинку”, – зазначає жінка.
Будинок в якому оселилась родина. Суспільне Суми
Каже, покинути село, в якому прожили все життя було дуже складно.
“Як тебе вирвав хто із корінням, розумієте, і пересадив на інше місце. Це було дуже важко приживатися і дуже болісно. Це були перші дні, це були просто сльози… Просто сльози, вибачте…”, – витирає очі пані Людмила.
Говорить, нині до цієї, хоч і тимчасової домівки звикли. Показує одну з картин на стіні, подарунок від доньки. Її, каже, також забрала з собою під час виїзду.
Картина. Суспільне Суми
“Її власноручна робота. Вона колись працювала із кольоровим склом і виготовляла такі картини. І вирішила мені такий подарунок зробити. Я його не могла там залишити, забрала з собою, в пам’ять”, — показує картинку жінка.
Будинок в якому оселилась родина. Суспільне Суми
Інколи, розповідає пані Людмила, в гості навідуються односельці. Та в основному спілкується з ними телефоном.
“І кожен із них розпитує: "А чула що-небудь про Тур`ю?" А є якісь новини про односельців? Завжди, завжди. З ким би не говорила, я, хто б мені не телефонував, питають у мене: "Що нового чула про Тур'ю?", – пояснює пані Людмила.
Кури. Суспільне Суми
Нині, за інформацією обласної військової адміністрації в Тур’ї не залишилось жодного мешканця. Останніх двох жительок села евакуювали представники Червоного Хреста наприкінці травня 2024 року. Тоді Суспільному жінки розповіли, що відмовлялись виїжджати без своїх шести кіз і погодились на переїзд лише з ними.
Людмила Кіріченко показує фото Тур’ї, зроблені з висоти в лютому 2025 року. Їх розмістила на своїй сторінці у Facebook одна з односельчанок. Жінка каже, коли побачили їх, почали шукати свій будинок.
Фото Турʼї які виклала односельчанка Людмили Кіріченко. Фото надане Людмилою
“Дуже б хотілося, дуже б хотілося повернутися. Хоча я навіть не знаю, чи це вдасться. Чи дозволять нам там жити після закінчення війни і коли нам дозволять туди повернутися, бо це прикордоння”, – пояснює жінка.
Фото Турʼї які виклала односельчанка Людмили Кіріченко. Фото надане Людмилою
Попри все, пані Людмила вірить, що повернеться до рідної домівки й ділиться мріями:
“Щоб закінчилася війна, щоб всі мої близькі, рідні, друзі, знайомі залишилися живі, щоб ми колись родиною зібралися всі за одним столом, і щоб ми в селі мали змогу зустрітися зі своїми односельцями… Ви знаєте, я ніколи не думала, що мені їх так не вистачатиме”.
