До війська “Шах” долучився нещодавно — у вересні 2024 року. Спочатку прийшов як водій, але згодом обрав інший шлях — мобільні вогневі групи, які щоночі полюють на ворожі дрони.
«До служби долучився у вересні 2024 року. Пройшов базову загальновійськову підготовкуі потрапив до 2 Шосткинського полку. Спочатку служив у роті матеріального та технічного забезпечення водієм. Але по натурі хотілося робити більше для перемоги», — розповідає гвардієць.
Згодом йому запропонували перейти до мобільної вогневої групи. Рішення він прийняв одразу.
«Коли запропонували МВГ — погодився без роздумів і не пожалкував. Саме МВГ, тому що хочу, щоб над нами нічого, окрім птахів, не мало змоги літати. Зараз я командир відділення загону прикриття повітряного простору. Хлопці дали позивний від моєї професії — Шахтар, або просто Шах», — говорить гвардійєць.
Сьогодні основна задача його підрозділу — знищувати ворожі «шахеди». Але це не так просто, як здається.
«Найскладніше — зрозуміти, де саме шахед буде пролітати. Щоб його ефективно знищити, потрібно максимально до нього наблизитися. Коли вдається збити ворожий дрон, емоції складно передати словами, особливо те відчуття, коли точно знаєш, що ця штука нікому не зашкодить», — каже Шах.
Однак служба мобільної вогневої групи — це не лише боротьба з дронами. Інколи доводиться рятувати людей після ворожих ударів. Одного разу їхній підрозділ отримав інформацію, що суміжна позиція потрапила під обстріл.
«Отримали інформацію, що сусідня позиція під обстрілом. Нам дали команду перевірити. Коли приїхали туди, я почув крик, залишив водія біля машини, щоб контролював повітря, а сам побіг на місце. Там була група військовослужбовців, їх обстріляли ракетою з касетним наповненням. На місці вже був командир МВГ цього підрозділу і цивільна жінка-медик. Навколо все було посічене уламками, ми не гаяли часу. Витягнули першого пораненого, поклали на шматок брезенту і тягнули по снігу. Машина туди заїхати не могла, а на краю села чекала швидка. Стан пораненого був дуже важкий, багато крові, усе тіло понівечене. Але ми змогли дотягнути його до швидкої живим», — згадує Шах.
Після цього він повернувся назад за другим пораненим.
«Спочатку я подумав, що другий уже 200, пульс не відчувався. Потім прибіг ще один чоловік, жінка і старий дідусь із санчатами. Медик почала робити реанімаційні заходи і сказала, що він ще живий. Але витягнути його було непросто. Ноги пораненого військовослужбовця були затиснуті понівеченою апаратурою. Ми витягли хлопця, поклали на санчата і побігли до швидкої. До неї було не менше 500 метрів по снігу. На півдорозі медик попросила зупинитися, вона намагалася провести реанімацію… але, на жаль, хлопець помер. Ми все одно дотягнули його до швидкої і передали медикам», — з сумом розповідає гвардієць.
Такі моменти назавжди залишаються в пам’яті тих, хто щодня стоїть на захисті неба та життя інших. І навіть після найважчих подій вони продовжують робити свою роботу — щоб над українською землею літали лише птахи.
За матеріалом 2 Шосткинського полку
