Ветеран з Путивля Радій Спіцин пішов на фронт у 2022 році. Був сапером на Запорізькому напрямку. Там отримав важке поранення. Але, разом з тим, для нього закінчилася окопна війна. Про службу, страхи та сподівання розповів в інтерв’ю «Українському радіо. Суми».
«Перша повістка — і я йду»
Переддень повномасштабного вторгнення чоловік пригадує сонячним. А вранці 24 лютого їм із дружиною зателефонували з прикордоння — там уже стріляли.
«Я в перші дні не пішов до військкомату — у нас якось так і не було такого руху, наприклад, як в Сумах. Трішки нас потримали в окупації — перекрили в’їзд з одного боку Питівлю і з іншого».
Війська РФ були у Путивлі транзитом, прямуючи на Київ. А у квітні 2022 року остаточно залишили місто.
«Розумію, що наша армія проти них — що там порівнювати. Я розумів, що буде мобілізація, вона не за горами. Сказав дружині: «Оля, буде мобілізація, я піду». В першу секунду вона сказала: «А що ж, діти воюють». Думаю, перша повістка — і я йду», — розповідає Радій. На той час йому було 41 рік.
Чоловік став військовослужбовцем без повістки — після зустрічі зі старим другом, командиром інженерно-саперного взводу Олександром Мамадалієвим. 23 серпня 2022 року Радій Спіцин офіційно приєднався до війська на посаду водія-сапера.
Радій Спіцин. Фото надане спікером
«Мінувати не складно — аби тільки ти вижив»
Перше місце дислокації — село Вільшана на Сумщині. На початку травня 2023 року підрозділ 117-ї окремої механізованої бригади потрапив на Запорізький напрямок, у район Малої Токмачки поблизу Оріхова.
«У нас окрема інженерно-саперна рота вже була створена… до 50 осіб», — каже Радій.
Завдання саперів — мінувати або розмінувати ділянки. За словами Радія Спіцина, друге завдання складніше:
«Мінувати складного нема нічого, аби тільки ж ти вижив в процесі мінування… А розмінувати — це відбувається в таких місцях, де з ворогом можна поздоровкатись на відстані».
Радій Спіцин. Фото надане спікером
«Турнікет ще болючіший за відрив ноги»
29 липня 2023 року підрозділ отримав завдання розмінувати окопи в напрямку села Роботине, які напередодні залишили російські солдати, попередньо заклавши протипіхотні міни.
«Вона своєю формою нагадує звичайну хокейну шайбу — до 170 грамів тротила. Якщо порівняти з пелюсткою, — там 37 грамів. Тобто, ногу відриває одразу. До коліна, незважаючи на те, яке у тебе взуття. Такими ПМН-очками вони дуже щільно замінували», — розповідає ветеран.
За його словами, такі міни закладають на «дожим» — на глибину близько 15–20 сантиметрів, і вони спрацьовують не одразу, а після того, як ґрунт над ними просяде від багаторазового проходження людей.
«Або це окоп, або це стежка, по якій завжди ходять. По цій міні пройшла моя група 100 разів за день… А в мене трапилось як у кіно», — розповідає Радій Спіцин.
Він саме тягнувся покласти вологі серветки на полицю в окопі й переніс вагу на одну ногу.
«Бабах, і все. Я вже сальто зробив в повітрі.Куча пилу. Такий запах пороху від тротила з плоттю, з кров’ю. І вже лежу на спині і автоматично тримаю ногу. Трошки вище коліна. Перші секунди, знаєте, таке відчуття, ну, що нема ноги. Вище голіностопа взагалі. Таке собі, не для кожного».
Через важкий бронежилет накласти собі турнікет чоловік не міг — це зробили побратими.
«Ти сам собі ніколи так не затягнеш, як затягне інша людина. Тому що ти будеш себе піджалювати. А вона буде докручувати до кінця. Турнікет ще болючіший за відрив ноги. Коли він правильно накладений і затягнутий — болить так, що відриву ти вже і не відчуваєш. У мене було два турнікети. Півтори години для мене були, як півтори доби».
Пораненого несли вшістьох близько 700 метрів відкритим полем під обстрілом.
«Це були мої шість ангелів-охоронців», — каже Радій Спіцин.
Радій Спіцин. Фото надане спікером
«Для мене окопна війна закінчилася»
Радій Спіцин переніс шість операцій. Далі — реабілітація. У лютому 2024 року він уперше став на протез.
«За дві години до поранення чомусь залишився один в окопі. І знаєте, мабуть, кожен думає, що я не загину. Хтось там, але ж не я, у мене ще там справи. За пару годин до поранення голова розколювалася, бо небо горить. Небо над тобою горить. Наші звіттіля сиплють, ті звіттіля і не стихає ні на хвилину. Ти розумієш: будь-яку секунду зараз сюди залетить снаряд — і тебе немає».
Радій Спіцин. Фото надане спікером
29 травня 2024 року Радій Спіцин остаточно виписався з лікарні. Сьогодні він щодня проходить на протезі по 10–12 кілометрів, а на біговій доріжці долає без перепочинку 10–11 кілометрів.
«Всі бояться, нема таких, що не бояться. Але ж кожен по-різному. Мені, наприклад, якісь «прильоти» не страшні. Якщо смерть миттєва, то взагалі — світло згасло в очах, і все. Для мене особистий страх — це зустріч в контактному бою з ворогом. Це така боротьба, коли йдуть і ножі, і пальці відкусують один одному. Коли мене підняли з окопа — от тоді на мене прийшла радість. Нормальна ж людина не зрозуміє, що я зараз балакаю. Яка радість — без ноги підняли з окопа і до «евака» ще не довезли. Радість у тому, що для мене окопна війна закінчилася. І що я вже сюди не повернуся. Якщо я зараз виживу в цій евакуації, у ці хвилини, то я буду жити, мабуть, своє життя. Скільки там мені нараховано».
