Юрій Гуляк з Тернопільщини воює з перших днів повномасштабного вторгнення у 80-й окремій десантно-штурмовій Галицькій бригаді ДШВ. Був на Херсонському, Харківському, Донецькому напрямках. Нині захищає Сумщину. Про прабабусю в УПА, окупантів у газовій трубі та як потрапив у списки Forbes — розповів Суспільному.
Початок вторгнення та Херсонський напрямок
Командир батальйону 80-ї окремої десантно-штурмової Галицької бригади ДШВ ЗСУ на Сумщині з початку Курської операції. У свої 27 років він має звання підполковника. На війну пішов фактично одразу після військової академії. Розповів, що мав приймати підрозділ і пройти всі відповідні процедури, але почалося повномасштабне вторгнення.
Юрій Гуляк. Суспільне Суми
"Уже в процесі почав приймати підрозділ. Нас поділили на корабельні групи. Одна частина полетіла на Антонівський міст. Зараз наш командувач генерал Апостол. Тоді наш командир батальйону так само з нами полетів на Нову Каховку. Тобто ми там мали зустрічати противника. Задачі постійно мінялися. Ми то мали зачищати, потім утримували райони".
Перше бойове зіткнення відбулося у Новій Каховці. Група Юрія мала приєднатися до сусіднього батальйону.
Юрій Гуляк. Фото Юрія Гуляка
"Взяли деякі припаси — ми були заряджені на задачу, ніхто не орієнтувався, що ми там будемо на довгий час. Ніхто не орієнтувався, що таке війна і як воно все відбувається. Я пам'ятаю, що тоді десантники були. Вони їхали на БМП і вони були прив'язані чи шнурками, чи якимось ланцюгами, всі почали стріляти. А ми просто верталися і ми були на дамбі. Виходить, що вони підбили БМП, і ці росіяни стрибнули на нас — а нас там двоє, ми почали стріляти. Я там наскільки зрозумів, була задача прорвати лінію оборони й заїхати нам в тили. Вони не розраховували, що буде опір. Хоча опір був і артилерія наша працювала".
Юрій Гуляк з побратимом. Фото Юрія Гуляка
Донецький напрямок та бої з "вагнерівцями"
Після Херсонщини був Донецький напрямок — і зовсім інша тактика дій. Першим завданням підрозділу було контролювати ділянку біля траси Бахмут — Лисичанськ.
"Там висота була, кар’єр — звідти мали проводити наступальні дії. Ми контролювали цей підхід до цієї траси. Росіяни розстрілювали там цивільних — мало, можливо, когось злякати. А у нас навпаки якась така злість була. Особовий склад, які ще були мобілізовані, вони, ну, просто "прозріли". Ми бачимо, а реально нічого зробити не можемо. Група зайшла на висоту, кожен позаймав свої сектори. На другий ранок “бехи” почали їхати. Ми почали зустрічати, передавати координати. Почався стрілецький бій. Відповідно, перші втрати на тому напрямку. Важко про то говорити — це були люди дуже сильні, які пройшли так само горнило війни ще з 2014-2015 року і там ми їх втратили. Був нерівний бій і нам довелося відійти з того кар'єру, відповідно залишити там двох загиблих побратимів. Знали, що два точно загинули, а одного ми не бачили. Кажемо, що треба йти шукати побратима. Ніхто задню не давав — всі виходимо на дорогу, дивимося — топає. Це ж він! Ми такі раді були. Він поранений, не міг вийти, бо прикривав відхід інших поранених".
Юрій Гуляк з побратимами. Фото Юрія Гуляка
Загиблих побратимів не залишали і евакуювали, як тільки була можливість, сказав Юрій. Також пригадав і бої з "вагнерівцями" біля Кліщіївки.
"Вони натовпами ходять — і все. "Мавіки” вже літають зі скидами, бо артилерія зупиняє, але точно не виб'є. "Вагнера” взагалі були відбиті. Він там міг без ноги повзти. Його треба було добивати. Поки з одного вагнера не стане два — тоді вже нормально. За той рік все дуже змінилося. Нічні скиди, ми тоді почали. Потім екзокоптери, FPV, FPV-бомбери. Вже на наступний рік почали розвивати НРК".
Перші нічні атаки на Харківському напрямку
Юрій говорить, порівняно з 2022 роком війна суттєво змінилася. Згадує перший досвід нічних атак та рішення, які тоді змінювали хід бою. Це було після Харківської операції.
Юрій Гуляк. Суспільне Суми
" з сусіднім підрозділом. І в нас був "аутел" нічний. І в нас було завдання перекрити дорогу. хотілося попрацювати артилерією — треба надавати ціль і коригувати її. Вночі ми підіймаємо цей "аутел", і бачимо там просто кодло. Тоді перший раз дали стрім. Воно так цікаво: вони розбігаються, бігають — ми давай ще. Один борт ми втратили, а в іншому не вистачило батарей".
Українські військовослужбовці біля трофейного авто. Фото Юрія Гуляка
Окупанти в газовій трубі на Сумщині
На Сумському напрямку бригада воює з самого початку Курської операції. Їхнє завдання — вистежити противника і знищити. Юрій розповів, як солдати РФ використали газову трубу у Юнаківській громаді.
"Західніше Юнаківки, скориставшись погодними умовами, противник виліз з труби. Ми вже підіймаємо "пташку", починаємо підлітати, а там ціла гірлянда, ціла посадка світиться. Комплексним вогнем артилерії, БпЛА, бомберів — там стріляло все. Росіяни бігли на них, відповідно, піхота знищувала. Група, яка там була, постійно робила простріли, щоб вони не могли рухатися, щоб вони знали, що ми їх бачимо".
Юрій Гуляк. Суспільне Суми
Тільки батальйон Юрія Гуляка ліквідував 12 російських солдатів. Ще шестеро були поранені. Решту знешкодили суміжні групи. Після детальної розвідки з'ясували, що росіяни вийшли з труби газорозподільчого центру.
"Ми просто не розуміємо, звідки в них цей ресурс береться. Вони йдуть по полю, йдуть, вмерли. В "Дельті" за знищеного противника бали дають. То жартуємо, що от там скільки-то балів бігає. То ми там тоді нормально там балів набили".
Стяги галицьких десантників. Суспільне Суми
Прабабуся в УПА та списки Forbes
Юрій Гуляк родом з Тернополя. Каже, його прабабуся була зв’язковою УПА.
"Чи хотів бути військовим? Приїжджав до бабусі, вона там деколи розповідала, мені цікаво було. До неї приходили якісь її друзі. І один з них мені це дуже сильно запам'яталося. Каже: "Якби не ваша бабуся, нас би тут пів села пересадили". Я думаю: чим вона таким займалася? Кожного 14 жовтня на день воїна УПА приходили до неї з міської ради, вручали якісь нагороди чи просто вітали. І вона мені вже починала розказувати. Їй важко вже було говорити, але вона старалася то все розказати. Я від неї ніколи не чув, що там їй щось погано, щось їй чогось не вистачало. Не чув якогось ниття, що все погано і так далі".
Портрети Романа Шухевича та Степана Бандери. Суспільне Суми
Прабабуся Юрія понад десять років була ув'язнена у Сибіру. Після повернення в Україну сама збудувала хату.
"Донька її померла — лишилося чотири онуки: моя мама зі своїми братами й сестрами. Потім ще нас четверо правнуків. Вона інколи змушувала мене читати. Звичайно, я не хотів, тому що літо, треба там у футбол грати. Вчитися змушувала, я того не любив страшно, але потім зрозумів, що треба читати. Коли стає важко на полі бою чи ще якось по службі — собі одразу згадуєш її. І розумієш, у нас ще все нормально, не так все погано, може бути й гірше".
Юрій Гуляк. Фото Юрія Гуляка
Юрій — Лицар ордена Богдана Хмельницького І, II та III ступенів, а у 2023 році потрапив до списків журналу Forbes. Мова про номінацію "30 до 30: Творці майбутнього".
"Я сидів в себе на пункті управління, я вже був командиром батальйону. До мене дзвонить командир бригади й каже: "Ти ось там". Перед тим до мене приїжджали, щоб взяти інтерв'ю. Ми поспілкувалися. Поїхали, попили кави — і все. Для мене важливо, що військових почали залучати на оці заходи, що нас бачать, бо нас нагороджували одних з перших. Приємно, так. Плюс приємно, що поважають військових, що слідкують, що вони так само роблять інновації якісь, управлінські рішення правильні й тому подібне".
Юрій Гуляк. Суспільне Суми
Вдома комбата Юрія Гуляка чекають дружина й чотирирічний син. Тому головне завдання нині — нищити російських загарбників, каже Юрій.
"Головне зараз не опустити руки, а далі ми побачимо. Коли війна має закінчитися та на яких умовах — я до того не лізу. У нас одне просте завдання — знищувати ворога, діяти, робити те, що ми маємо робити. Ми будемо далі робити свою роботу, поки нас вистачить, тому, що це війна на виживання і ми маємо триматися".
