Сумська волонтерка Катерина Андрєєва під обстрілами їздить у прикордонні громади, щоб евакуювати покинутих тварин. За чотири роки повномасштабної війни вона вивезла із зон бойових дій понад тисячу собак, а також доводилося рятувати котів, кролів, оленів та баранів. Тварин лікує, вакцинує та шукає для них нові родини в безпечніших регіонах України та за кордоном. Про поїздки під дронами, порятунок тварин і ризики таких евакуацій – волонтерка розповіла в ефірі Українського радіо Суми. Далі — текстова версія.
На сьогодні ви відвідуєте дуже небезпечні райони. Розкажіть, будь ласка, про це і наскільки це буває складно.
Катерина Андрєєва. Суспільне Суми
У нас зараз війна йде проти України не так, як в 1944-му році, а дронами. Ти не знаєш, чи повернешся додому. Якщо тільки ти заїжджаєш на прикордонну смугу, де вже закреслена прикордонна зона в Сумській області, розумієш, що ти вже об'єкт номер один для ворога. 90% – це дрони “ждуни”, які чекають тебе вже на землі. Я туди їжджу з метою порятунку тварин, які залишені під ворожими обстрілами людьми. Все бувало: і на прив’язі забираємо, і вольєри відчиняємо, і мертвих тварин знаходимо. Для мене дуже важливо врятувати життя, навіть якщо це буде одна собака чи одна кішка, тому що я вважаю, що на цій планеті всі мають місце під сонцем. Чи це тварини, чи це люди. Мені важливо врятувати.
Скільки вдалося врятувати тварин?
Якщо ми говоримо про весь цей час війни, четвертий рік – 1003 собаки. Це ті собаки, які я евакуювала і вже прилаштувала. Тобто в мене не просто, що я їх вивезла і здала в притулок. Ні, з притулками я ніколи не співпрацювала. В мене йде такий ланцюг: я їх евакуюю, забираю, лікую, вакциную, стерилізую і шукаю нові родини десь в більш безпечних регіонах, але це не Суми, не Харківщина. Десь Львів, Івано-Франківськ і прилаштовую туди тварин. Обов'язкова умова, що всі тварини прилаштовані під договір довічного утримання, він матеріально завірений. Тому що це зобов'язує людину в майбутньому не викинути знов тварину на вулицю.
Там прописані умови, права та обов'язки тварин. Тобто людина, наприклад, яка забрала в мене тварину і все може бути в житті: захворіла, може кудись там треба буде поїхати, немає фінансів. Вона може мені в будь-який час подзвонити і сказати: "Там така історія, Кать. Заберіть, будь ласка, собаку, щоб я там згідно з моїм договором не несла відповідальність через суд".
Я людей зобов'язую розуміти відповідальність, коли ти заводиш тварину і відповідальність того, що тварина – це теж жива істота, яка хоче любові, турботи та піклування.
Архівне фото. Facebook Катерини Андрєєвої
А знаходяться ті господарі, які залишили цих тварин?
В мене таких було два випадки. Це було Миропілля. Ми забрали вівчарку стареньку, кинуту на ланцюзі. На такому ланцюзі, що, слава Богу, у нас була болгарка з собою і ми змогли її відрізати. Забрали і через три місяці, після того, як вже собака була вилікована, бо в неї були пробиті вушні перетинки. Вона майже нічого не чула вже. Ми робили їй в Києві операцію, витрачали дуже багато донатів на це, на підтримку небайдужих людей. Знайшлась господарка, яка сказала що я хочу забрати цю собаку. І вона не просто мені подзвонила типу там: "Де моя собака? Можна забрати?" Вона мені дзвонила з претензіями з таким тоном, типу: "Ви в мене вкрали собаку в Миропіллі, а вона повинна була качок біля двору охороняти, коли Миропілля вам просто стиралось з лиця землі".
Я їй сказала тоді, що ще раз подзвоните, напишу до поліції заяву за жорстоке поводження з тваринами, тому що ви її залишили. А ситуація в тому, що весь будинок вони вивезли: мікрохвильовку, холодильник, а собаку вони кинули. Я вважаю, що таким людям не можна віддавати тварин.
Архівне фото. Facebook Катерини Андрєєвої
Хто вам допомагає у поїздках?
У мене є друг Ігор і ми їздимо завжди з ним удвох. Це людина, яка є моїм кращим другом і ми не беремо нікого з собою зайвого. Тому що це, по-перше, небезпека для цієї людини, а по-друге, я не впевнена, що та людина, яку ми можемо з собою взяти має навички надання першої медичної допомоги. Тобто, що вона в разі екстреної ситуації зможе накласти турнікет. Не втекти у відповідальний момент, коли на тебе щось летить. Це дуже важливо.
Інколи хлопці військові допомагають. Це коли я заїжджаю в Хотінську громаду, Юнаківську громаду, то там мені допомагали дуже військові. Оленів ми вивозили з Краснопільщини. Вони живуть теж у нас не в контактному зоопарку, а у людини, яка займається саме оленями. Він їх тримає, рятує. Нещодавно ми до нього в гості теж заїжджали приїздом, то в оленів все добре.
Архівне фото. Facebook Катерини Андрєєвої
Ви сказали, що лікуєте тварин. Хто допомагає це робити: благодійні організації чи донатять звичайні люди?
Я завжди кажу і буду казати, що велика подяка всім небайдужим, які підтримують мене в цій благій взагалі справі – це люди. Звичайні люди, які просто проявляють любов до тварин, довіряють мені, бо все підкріплюється чеками за кожну копійку завжди – я виставляю, звітую. Кожна собака з 1004 врятована, вилікувана завдяки людям, сум'янам, українцям, які люблять тварин і розуміють, що під сонцем місця повинно вистачати всім нам, не тільки людям.
А за кордон ви прилаштовуєте тварин?
Так, нещодавно востаннє собака в нас поїхала. Це був французький бульдог, якого я вивела з Краснопілля. Бульдог в занедбаному стані, в нього з ока слизова вилізла. Ми його лікували й забрав його лікар, який був раніше в Сумах, але він живе в Італії. Чоловік все оплатив: всі послуги, перевезення, вакцинування, чипування і зараз улюблена собака в нього живе. Вивозимо і котів передаємо, тобто люди забирають.
Архівне фото. Facebook Катерини Андрєєвої
Це забирають ж такі наші українці?
Не завжди, у мене є знайомі, які проживають у Німеччині. Наша сум'янка, але вона одружилась з німцем ще до війни і він сам проявив ініціативу забрати мейн-куна. Головна перевага цього всього, що люди, які забирають, вони ж і оплачують всі послуги. Тому що, наприклад, мінімальна ціна перевезення тварини стартує від 400 євро. Все залежить від породи, від кілограмів.
Всі тварини, яких прилаштовую – евакуйовані. Навіть була жінка, яка писала мені з Великої Британії, що вона хотіла в мене забрати кроля. Ми евакуювали з Миропілля дуже багато декоративних кролів і вона мені писала, що готова навіть оплатити і забрати тварину. Але дуже було багато питань, тому ми вирішили віддати в контактний зоопарк.
Ми багато евакуювали тварин, навіть великої рогатої худоби. То люди писали: "Ми заберемо, ми заберемо". Але моє головне питання: якщо ви на м'ясо хочете забрати тварин – ні, бо я сама не вживаю м'яса і я проти такого, щоб люди вбивали тварин задля своєї якоїсь там обжерливості. Це зоопарки.
Бачила ваше включення, коли під час чергової евакуації на прикордонні ви потрапили під обстріл. Розкажіть про цей випадок.
Знаєте, це той випадок, який я намагаюся взагалі стерти зі своєї пам'яті, бо як згадуєш, тебе аж кидає в такий холодний піт. Ми тоді поїхали на евакуацію в Запсілля – це Миропільська громада. В той день ворожі КАБи почали підривати мости.
В той момент, коли ми заїжджали на міст, почало летіти і з неба, і просто летіло. І ми кинули бус на дорозі, просто врятувались в лісі. І потім вже, коли військові на мене вийшли, вони нас звідти виводили. Вони мені сказали, що це був замінований ліс.
І тоді в лісі ми потрапили під ворожий КАБ якийсь і дрон. Чи бачили вони нас з дронів? І це було полювання цілеспрямоване умисне на волонтерів, тому що в мене на машині написано “волонтери”. Чи це просто ми так потрапили в таку ситуацію, коли мости підривали вороги. В мене немає відповіді на це питання, але я дуже вдячна Богу, що ми вижили.
Я дякую хлопцям воїнам, які дуже тоді перелякалися і вони нас вивели з того лісу. І дякую, що ми не підірвалися на цих мінах. Я не знаю, що нас врятувало тоді. Всі тоді мені казали, що я припиню свою діяльність. Типу мене це злякає і я не буду більше евакуювати. Але ні.
Також дуже така страшна евакуація була у Великій Писарівці. Це в березні було, здається, 2024 року. Ось туди ми заїжджали і нас вдень РСЗВ крило, і дуже обстрілювали, але ми тоді забрали близько 20 собак. Уявіть собі, за одну ходку і дуже багато котів. Всіх цих тварин я виставляла, був прямий ефір, коли ми їхали назад, я показувала, в якому стані в психологічному, який екіпаж. Хлопці тоді допомагали інші нам з Ігорем. Тобто, я людям показувала всі ці живі емоції, які ми переживали. І поки ми їхали з Великої Писарівки до Сум, там десь година – година двадцять, всі тварини були розібрані людьми. Тобто “бронь, бронь, бронь”. Вони мені дзвонили і казали: "Катя, ми самі вакцинуємо, стерилізуємо, помиємо, ми готові рятувати". І мене це почало мотивувати. Тобто я зрозуміла, що я недарма це роблю.
Мені часто ставлять питання, чи боїшся ти їхати, розуміючи, що це може бути як останній раз? Ні, не боюсь, тому що я вважаю це своєю місією. Можливо, це якісь мої особисті переконання, а можливо якось воно так в житті пов'язано, що зараз я повинна рятувати тварин і світ.
Архівне фото. Facebook Катерини Андрєєвої
А як вдома до цього ставляться?
Нормально. В мене чоловік військовий, він нервує дуже завжди, коли їду. Але в мене в телефоні якась є така програма, що він мене відстежує. Якщо там, наприклад, через годину, через дві я не буду в тому місці, де ми домовлялися, або не вийду на зв'язок, то він мені завжди каже: "Я підніму на вуха всі дрони, але тебе знайду". В мене є така традиція: коли я їду о 5:00 ранку, ми з Ігорем молимось, ми читаємо Псалом 90. Ми обидва віримо в Бога дуже. Я цілую дитину свою і завжди кажу, що мама повернеться. Тобто, мабуть, моя дитина, моя родина – це є та мотивація, що мені треба повернутися. Мені не можна до Апостолів на небо. Бо якщо не я, то хто?
Архівне фото. Facebook Катерини Андрєєвої
Інколи здається, що з мене люди глузують, вважають мене якоюсь людиною несерйозною, тому що я маю вищу юридичну освіту, до війни працювала на посаді прокурора. Спочатку мене це дуже пригнічувало, але це мої думки. Я ніколи не чула в свою адресу від людей такі слова.
Загалом я чую завжди вдячність. Є осуд людей, але це ті, які нічого не зробили під час війни для країни.
Архівне фото. Facebook Катерини Андрєєвої
Іноді мені здавалося, що я не потрібна. Ну, типу, нащо це робити? Ось там людей евакуюють з прикордонних територій, ось людина найвища цінність згідно з конституцією, так? А потім якось розплющила очі і сказала сама собі, що навіть якщо люди будуть вважати, що я з'їхала з глузу, рятуючи тих же кролів, коней, корів, то хай вони думають про мене, що хочуть. Бо якщо ми відкриваємо Біблію, то там чітко написано, що кожна жива істота має право на життя. І я просто змирилася з тим, що я хочу і повинна рятувати, поки йде війна, кожну живу істоту, яка потребує допомоги.
