Початок 2022-го. У Вячеслава Маценка — молода сім’я, щойно народилась донечка. У пошуках кращого життя він їде до Польщі. Мрії прості: спокій, стабільність, майбутнє для родини.
Але вранці 24 лютого все змінюється. Повномасштабне вторгнення. І замість того, щоб ховатись у безпеці, Вячеслав приймає єдине можливе для себе рішення — повертатись додому, захищати своє. Історію про нашого земляка опублікували на Фейсбук-сторінці підрозділу, де він служить.
Не все було просто. Через вік (Вячеславу було лише 23) його не беруть за мобілізацією, але він йде служити за контрактом.
Спершу — «учебка», потім — фахові курси кулеметника. Без зайвих слів, без скарг. Через три місяці — вже на передовій у Макіївці.
Часів Яр. Справжнє пекло. Отримує контузію, але не полишає службу. Коли командир відділення вибуває з ладу — саме Вячеслав бере на себе відповідальність.
Після ротації його відправляють на курси командирів відділення. Повертається до роти, яка тримала оборону в Покровську, і вже офіційно призначається командиром відділення. Його рота знає: на Вячеслава можна покластися. Він тримає позицію 24 доби без заміни, змінюється останнім, несе відповідальність не лише за себе, а й за побратимів.
Це не лишається непоміченим. Згодом проходить навчання на штаб-сержанта та скорочений курс командирів взводів. 10 лютого — нова сторінка: офіційне призначення командиром 1 стрілецького взводу. І знову — передова, бойові завдання, відповідальність.
«Це не історія супергероя з кіно. Це історія справжнього чоловіка. Молодого тата, який міг залишитись за кордоном. Але обрав — боронити. Не через героїзм. Через любов. До донечки. До родини. До України», – йдеться у розповіді про шосткинця.
