Лариса Гетнарович із Сум поховала чотирьох своїх дітей, усі — сини, та чоловіка. Днями минуло 40 днів із дня поховання сина Олександра. Він загинув на Донеччині, мав позивний "Суми". Дружина Марина, мама Лариса, невістка Ольга та волонтерка Дарина розповіли Суспільному спогади про свого захисника.
Дитинство та юність Олександра Гетнаровича пройшли у Сумах.
"У сьомій школі він навчався, був дуже шибутний, усюди — душа компанії. У нашому будинку був хворий хлопчик, інші його ображали, а він бився з ними — по життю він таким і був. І він дуже не любив брехні: усе — в очі, і всім допомогу надавав", — розповіла мати Олександра пані Лариса.
Дружина та мама загиблого. Суспільне Суми
Після школи Олександр пішов працювати на завод, де змінив кілька спеціальностей. Потім, ділиться мама, син пішов на війну. Спочатку захищав місто в складі територіальної оборони, потім вступив до лав Збройних Сил. Став бойовим медиком.
Олександр Гетнарович. З сімейного архіву
"Він медаль отримав — командира свого витягнув. Дві доби тягнув, живим витягнув, але той не вижив. Дуже переживав: “Петровичу, — каже, — я правильно все зробив?” Каже: “Саша, тут поранений живіт”. Він два дні тягнув і дотягнув живим. А той каже: “Саша, не кидай мене, у мене діти”, а він відповів: “Не кину”, — сказала Лариса Гетнарович.
Нагорода Олександра Гетнаровича. Суспільне Суми
Марину з Олександром познайомила кума, коли та шукала де жити в Сумах. У 2021 році Марина стала знімати у нього житло разом із донькою від першого шлюбу.
Дружина та мама загиблого. Суспільне Суми
"Ми здружилися, він жартував: “Дружино, зустрічай мене”. Він сподобався мені тим, що дуже добра людина, дуже любить дітей. Він каже: “Пішли в ЗАГС, дізнаємося, коли можна розписатися”. Ми пішли, і нам сказали, що можуть розписати через годину. Обручок не було, ми їх знайшли й пішли розписалися, подзвонили мамі й сказали", — розповіла Марина Гетнарович, дружина загиблого.
Марина та Олександр. З сімейного архіву
Так у березні 2022 року Марина і Олександр створили родину. Для чоловіка це теж був другий шлюб. Мріяли про спільну дитину, але не встигли.
"У мене були стосунки, але таких ніколи не було. Тут була взаємність. Мабуть, я ніколи не знайду такого чоловіка, як він був".
Марина та Олександр. З сімейного архіву
4 січня 2024 року Олександр зник безвісти. 22 місяці родина не втрачала надії знайти чоловіка живим.
"Ми зверталися в усі можливі інстанції: до Червоного Хреста, писали в телеграмі, шукали по всіх містах, їздили на обміни в Чернігів. Потім сказали перездати ДНК. Першою здавала мама, вдруге — його донька. Потім подзвонили й сказали, що ДНК співпала на 99,9%", — сказала Марина Гетнарович.
Олександр разом з мамою Ларисою. Суспільне Суми
Про обставини загибелі родині розповіли побратими Олександра.
"Це була Донецька область, біля смт Очеретине. Точно ми не знаємо. Побратими сказали, що тягли його пораненим: був вибух, його виводили на евакуацію. Після того зв’язку вже не було", — сказала Марина Гетнарович.
Воїну назавжди залишився 41 рік. Ольга Гетнарович — невістка Олександра. Вона заміжня за братом Олександра — Володимиром. Говорить: у братів були чудові дружні стосунки.
Олександр Гетнарович. З сімейного архіву
"Треба Вові щось — він подзвонив: “Саньок, треба”, — “Зараз їду!”. Так само і Саша: “Вова, треба” — “Їду”. Навіть картоплю копати мамі: тут небагато, але шість людей — на той город. Це — промінчик. Ми зі школи знайомі, навчалися в паралельних класах. Потім виявилося, що в одній родині. Коли зустрілися тут, він каже: “Я ж тебе знаю по школі”. Він дуже позитивний", — розповіла Ольга Гетнарович.
Ольга Гетнарович. Суспільне Суми
Пані Лариса говорить: триматися їй допомагає волонтерство. Жінка щоденно працює в волонтерському осередку “Сумські феї”, допомагаючи українським військовослужбовцям.
Волонтерка осередку Дарина живе поруч із родиною Гетнаровичів. Жінка говорить: із Олександром була знайома сім років. Чоловік мав позивний “Суми”.
Дарина. Суспільне Суми"Я хочу, щоб люди запам’ятали Санька як одного з тих хлопців, які втримали росіян, коли нас оточували. Саме він своїми руками разом із побратимами, коли всі нас кинули, стримав росіян. Я пишалася, коли ми з ним крокували далі, і він став бойовим медиком. Він присилав мамі відео: “Феюшки, дивіться, я врятував того — у того ноги відірвало”, — а сам тягне його до останнього".
Після втрати Олександра пані Лариса перенесла інсульт, нині вона не бачить на одне око та має проблеми з тиском. Родина створила петицію про присвоєння Олександру звання Героя України.
"Я не вірю, що він загинув. я не можу я прийняти, що його немає. Я багато знаю мам таких, що знають, що син загинув, а душа не приймає", — сказала мама Лариса.
"Я не знімаю каблучку і не буду знімати", — додала Марина, дружина.
