Степан Литковець загинув 6 червня 2018 року на війні Росії проти України. Зараз йому було б 28, але назавжди залишився 21 рік. Його історію родина розповіла Суспільному.
Родина Литковців — батько, мама та син — зібралися на цвинтарі в селі Підопригори на сьому річницю загибелі Степана. З одного боку пам'ятника — Степан-військовослужбовець, з іншого — він у формі кухаря в пам’ятний для нього день.
Могила Степана Литковця, село Підопригори у Сумській області, червень 2025 року. Суспільне Суми
"Він виграв конкурс млинців, перше місце зайняв. Подарували йому, здається, набір ножів, на Масляну", — розповіла Ганна Литковець, мама Степана.
Ганна Литковець. Суспільне Суми
Степан Литковець народився 13 березня 1997 року в селі Гарбузівка на Лебединщині. Після переїзду родини до села Підопригори навчався в Павленківському НВК. Зараз на фасаді закладу — меморіальна дошка Степану. Всередині — кілька куточків пам'яті. Класний керівник і вчитель хімії та біології хлопця Олена Дмитрівна згадує: Степан завжди мав багато друзів.
Павленківський НВК, червень 2025 року. Суспільне Суми
"Стьопа прийшов до нас в п'ятий клас маленьким хлопчиком, несміливим, але активним. За роки навчання був ініціативний, зосереджений, толерантний, завжди готовий прийти на допомогу. Хлопець фізично розвинений цікавився технікою, комп'ютерними науками", — розповідає Олена Тарасенко, класна керівниця.
Степан Литковець. Фото з Facebook Степана Литковця
Після закінчення 10 класу хлопець вирішив стати кухарем. У 2017 році закінчив Сумський центр професійно-технічної освіти харчових технологій, торгівлі та ресторанних сервісів. До кінця 2017 року працював шеф-кухарем в одному із закладів Сум, одружився. Степан взяв участь у кулінарному шоу “Майстер шеф” і мріяв відкрити власне кафе.
Ганна Литковець — мама трьох синів. Спочатку на захист України став середній син Сергій. Потім і Степан.
"Середній брат служить — піду і я служити”. І пішов. Навчання пройшов у Десні, попав туди, в "гарячу точку". Через 15 днів його не стало", — каже пані Ганна.
Степан служив стрілком-зенітником у 56-й окремій механізованій бригаді. 6 червня 2018 року диверсійно-розвідувальна група в районі селища Піски під Донецьким аеропортом спробувала оточити українських військових, почався бій, у якому обірвалося життя Степана.
"Потрапили на міну — так і підірвався. Десять днів не могли забрати. Вони тільки підходили — і та сторона починала обстрілювати. Десять днів він лежав на сонці, спека. Ледве віддали, на обмін пішли", — додає мама Степана.
Сергій Литковець — середній син в родині — зараз воює на харківському напрямку.
Сергій Литковець. Фото Ганни Литковець
"Я вчила і Серьожу. Взагалі родина Литковців — це героїчна родина. Серьожа десть років захищає наш рідний край. Ще до початку війни підписав контракт і навіть коли була можливість не бути військовим, він сказав, що до останнього буде захищати. І рідний дядько Стьопи також загинув на війні", — каже Олена Тарасенко, вчителька.
Олександр — наймолодший син в родині Литковців. Коли загинув Степан, йому було 15 років.
Олександр Литковець. Суспільне Суми
"Ми постійно дуркували як брат з братом. Завжди його пам'ятаю веселим, хорошим братом. Бувало, і сварив, якщо було за що, відносини були гарні. Він мене не здавав — я його не здавав", — пригадує Олександр. Він першим дізнався про те, що брат зібрався воювати.
Родина Литковців на кладовищі біля могили сина Степана, село Підопригори, червень 2025 року. Суспільне Суми
Мама Степана розповідає про останнє його фото:
"Сказав: "Тобі на пам'ять". Він, мабуть, відчував. Було поранення… Я довго не могла зв'язок тримати з ним. Він завжди мені казав “мамуля”. Каже, нічого страшного, маленьке поранення, а тоді, через тиждень".
"Просто своє треба завжди захищати. Нас завжди так виховували: якщо є своє — ми повинні зробити все, щоб відстояти, і воно було наше", — додає Олександр Литковець.
