Родина Ісайкіних із прикордонного селища Свеса, що на Шосткинщині, вимушена була залишити свій дім через постійні обстріли. Двоє членів родини з інвалідністю. Після кількох діб у підвалі та небезпечного виїзду вони знайшли прихисток у селі Грузьке на Кролевеччині. Як облаштувалась родина на новому місці — у матеріалі Суспільного.
Родина Ісайкіних виїхала з прикордонного селища Свеса Шосткинського району. Звідти до кордону з Росією — близько 16 кілометрів. У родині двоє людей з інвалідністю: чоловік та сестра пані Тетяни.
Родина Ісайкіних на Кролевеччині. Суспільне Суми
"До Дня Незалежності в 24-му році дуже почали бомбити КАБами, дронами з вису і бомбили в тому місці, де знаходяться наші будинки. Син у нас у ЗСУ", — розповіло подружжя.
Три дні родина провела в підвалі без світла, води та зв’язку. З допомогою місцевого священника мали змогу підзарядити телефони. Далі, розповідає Тетяна, поїхали до племінника в Шостку. Однак згодом він помер від серцевої недостатності під час обстрілів міста. Врешті родину вивіз із прикордоння перевізник, якого знайшли через інтернет.
"Вікна, двері повивертало, ти не знаєш, що робити. Це страшне було. Це не спать. Це не жить. Ноги віднімаються", — розповіла Тетяна.
Будинок переселенців на Кролевеччині. Суспільне Суми
За словами жінки, через стрес схудла на 10 кілограмів, її сестра втратила 13. Жінка не могли ні їсти, ні спати, особливо в перші дні після приїзду. До того ж через обстріли їхній собака втратив слух і зір. Переїхати родині до села Грузьке на Кролевеччині запропонувала давня знайома сестри.
"Виїжджали 28 серпня 24 року під бомбами, бомбили дуже. Водій каже: «Що ж ви мені сказали тихо, у вас не тихо». Молились усю дорогу. Їхали, виїхали. Я в Свесі прожила більше 30 років, чоловік практично все життя. Дбали все, раділи. У нас там дуже гарні люди, гарна місцевість. Ну, все. Працювали ми в будинку, в психоневрологічному будинку-інтернаті з чоловіком. Звідти пішли на пенсію", — ділиться жінка.
У Грузькому їм допомогли знайти житло, додає Тетяна, місцеві забезпечили необхідними побутовими речами на перший час.
"Саме цінне забрала: ікону, вишиванки матері — мама вишивала руками, рушнички, ікону нашого роду батьківську. Чоловік забрав, він у мене був рибаком, забрав лодку, хоть на ній не плаває. А я свою швейну машинку, на якій я шию 20 років, я її дуже полюбляю, для мене було все. У неї я зложила, положила одіялко, і так ми її вивезли. Ну, і собаки, і коти. Це саме було дороге. Мамині вишиванки сестра побрала, не взяла собі ні носків, нічого. Перші дні ходила в чоловіковому одязі", — додала Тетяна.
Ранок переселенки Тетяни на Кролевеччині. Особистий архів Тетяни Ісайкіної"Я вранці посеред двору зробила вогонь, поставила, знайшла якийсь чайник, водички і ждала своїх любих чоловіка і сестру. Є гаряча вода, не бомблять. А таке, що тяжке, це як наступає вечір, у нас була боязнь, ми завішували вікна від дронів, ми все одно закривалися. Принесли нам картоплі, помідорів. Стільки люди нанесли. Сусіди дуже допомагали всім. На машині своїй по інстанціям у Кролевці возили. Це просто люди до нас йшли нам допомогти", — розповіла жінка про перші дні на новому місці.
Нині родина займається господарством, доглядає за подвір’ям. Розповідають, що друзі подарували пральну машинку. Сестра Оксана підробляє ремонтом одягу, грошей не бере — люди дякують продуктами. Родина підтримує зв’язок із тими, хто залишився в рідному селі. Кажуть: після перемоги мріють повернутися додому. А нині найбільше хочуть відновити здоров’я та навідати батьківські могили у селищі Есмань, яке також обстрілюється з боку РФ.
