Ігор та Сірий
Мій чоловік Ігор і наш друг Сірий дружать все життя. Їх мами лежали в одній палаті в пологовому, потім садок, школа, молодіжні проєкти, активне соціальне життя.
В травні 2022 року хлопці разом вступили в лави ЗСУ в 47 ОМБР «Маґура»
День народження Сірого – 16 червня. У Ігоря – 17 червня. Два роки поспіль саме червень був для мене найстрашнішим місяцем. В 2022 році свої дні народження хлопці зустріли під обстрілами на Донбасі. Тоді вперше не виходили на зв‘язок 8 днів. І мою життєдіяльність підтримували тільки дружини побратимів, адже більше ніхто не міг би зрозуміти цей стан.
Своє 30-річчя в 2023 році хлопці святкували на сумнозвісному мінному полі, десь в Запорізькій області. А в цьому році Сергій одружився! Говорив: «Сталися дві речі, які не повинні були зі мною статися: ми вижили і я одружився».
Неймовірно пишаюся цими двома парубками!
На крилах кохання! Ніч перед штурмом
Літо 2023, Ігор на Запорізькому напрямку у складі 47 ОМБР готується до контрнаступу. Я живу в Німеччині. Хоча життям це складно назвати.
Не втрачала жодної можливості поїхати в Україну щоб побачити коханого.
В розпал контрнаступу не те що про відпустку, навіть про відпочинок 3-4 дні говорити було складно. Але…
Одного дня о 14:20 я отримую повідомлення від коханого: нам дають 3 дні відпочинку, приїжджай!
14:25: купила квиток на автобус Франкфурт-Перемишль, який відправляється через 40 хвилин. 5 хвилин на збори, 6 хвилин добігти до метро, 6 хвилин їхати до автостанції і ще 7 хвилин бігти до автобуса. Встигаю!
Тобто від рішення їхати в подорож довжиною в 2500 км до того, як я готова вже сиджу в автобусі пройшло 25 хвилин. На крилах кохання! Чоловік теж щасливий, скоро побачимось.
Вже в дорозі купляю квиток на потяг Перемишль-Київ. На який я успішно запізнююсь через затримку автобуса, але пішки проходжу (пробігаю!) український кордон і сідаю в цей же потяг вже у Львові. Ще та авантюра, але інші варіанти не підходили, бо надто довго. А так у нас лишиться аж ціла доба, щоб побути разом в прифронтовому Запоріжжі.
Далі: маршрутка Київ-Запоріжжя і я вже в обіймах коханого! 2500 км за півтори доби.
Те, що я встигла на усі пересадки – це диво. Всесвіт на нашому боці.
І ось мене зустрічає Ігор! Виснажений, але з щасливими очима, величезним букетом ромашок та невтішною фразою: «У нас є кілька годин, поки не подзвонить командир. Сьогодні йдемо на штурм».
Цей вибух емоцій не описати жодними словами. Неймовірне щастя від того, що нарешті відчуваєш запах найріднішої у світі людини і до кісток пробираючий страх, адже… можливо це наша остання зустріч. На щастя, командир не дзвонив до самого ранку.
А з картини, яка спостерігалася вранці, можна було б зняти найсюрреалістичніше кіно у світі. Уявіть: найкращий готель міста, сніданок – шведська лінія, спека, басейн (!). Купа народу, адже в цей готель з усієї України з’їжджались родини військових, щоб хоча б пару днів побути разом.
Ми снідаємо, наче десь на відпочинку в Єгипті, а за 70 км йде кровопролитна війна. «Ну все, кохання, я поїхав», – сказав Ігор після зідзвону з командиром. Зі сльозами на очах провела коханого готуватися до штурму, а сама поїхала до Сум побачити рідних.
…За кілька днів цей готель в Запоріжжі зруйнувала російська ракета.
Романтичне побачення за 15 км від бойових дій
Це був черговий раз, коли я примчалась до Ігоря у Запоріжжя. Волонтери передали дрони і ми мали відвезти це добро хлопцям в місця дислокації.
Я сильно просилась поїхати з ним, бо було страшенно цікаво познайомитись із побратимами, глянути як там, ближче до лінії фронту. Чоловік довго вагався, але погодився. Заразом зробимо фото- та відеозвіт про надану допомогу.
Після виконаної місії, Ігор вирішив показати, де вони з хлопцями, буває, обідають. Це сільський магазин-кафе, а ціни як в київських ресторанах, але є й домашня їжа. А для воїнів, насправді, це справжній скарб.
Ігор замовив нам каву, сирники та млинці. І так, під постійні вибухи, які здавалось, ось поруч, буквально пару кілометрів, ми кавували і слухали, як у сусідньому дворі дві дівчинки років 10 ти влаштували імпровізоване шоу «Україна має талант» і просто неймовірно професійним голосом акапельно співали Стефанію! Цей момент я пам‘ятатиму все життя: діти, українські пісні, вибухи, 15 км від ворога, кава, сирники за всі гроші світу та джем, який обпікає рота, бо через вибухи ти інстиктивно починаєш швидко їсти…
Це було наше найромантичніше побачення)) Пізніше в тому кафе ще почали робити суші. Сподіваюсь, у них там зараз все добре.
