Олександр та Віра Падалки – переселенці з прикордонного села Олексіївка, що входить до Хотінської громади. Їхній дім розташований за 4 кілометри від російського кордону. З перших днів повномасштабного вторгнення село опинилося під щоденними обстрілами. Півтора року тому родина була змушена залишити рідну домівку та переїхати до доньки в одне із сіл Степанівської громади. Як облаштували нове життя – Олександр розповів Суспільному.
“За 20 метрів від нашого будинку, там, в Олексіївці, прилетів снаряд. Отоді вже ухвалили ми рішення, що треба тікати. Було майно, господарство тримали. Все покинули, майже все. Довелося тікати”, – так згадує про останні дні в Олексіївці 67-річний Олександр Падалка.
Олександр Падалка. Суспільне Суми
У селі він прожив понад 30 років. Каже: півтора року тому переїхали до доньки в одне з сіл Степанівської громади. Рішення залишити дім було болючим, але іншого виходу не було.
“Обстріли Олексіївки були. Прильоти поблизу нашого будинку були. Було вже небезпечно. Кац*пи привозили курсантів військових училищ-артилеристів і вони, як на практичних заняттях, просто стріляли в нашу сторону. Стріляли куди попало – по полях били, прилітало на городи до людей, але по будинках тоді ще не прилітало. А пізніше стали бити цілеспрямовано – по селу, по будинках. Почали оселі горіти. У селі немає нікого. І села вже нема. Там самі руїни. Зараз там бої великі”, – говорить переселенець.
Город подружжя. Суспільне Суми
Торік, каже Олександр, дізналися, що їхнього будинку більше немає. Він згорів після одного з російських ударів.
“У дружини 27 листопада день народження, а 28 листопада люди, які там залишились на той час повідомили, що був приліт і наш будинок частково розбитий і згорів весь”, – пригадує чоловік.
Капуста на городі. Суспільне Суми
Через небезпеку обстрілів не вдалося вивезти всі речі, говорить переселенець.
“Коли ми туди їздили, забирали речі, довелося тікати. Тільки приїхали, почали вантажити, обстріли. І обстріли там були 70-100 метрів від будинку. Осколки летіли у двір і на автомобіль. Сідали в автомобіль і тікали”, – говорить Олександр.
Пасіка на подвір’ї. Суспільне Суми
За його словами, до вторгнення родина тримала господарство. Працювали, обробляли город.
“Я працював дільничним інспектором, дружина – в господарстві бухгалтером. Тримали корову, свиней, птицю, кролів. Коли люди тримають господарство, коли порядок на городі, картопля, буряки, значить і люди нормальні. Таке до них й ставлення. Тут зараз тримаємо самих курей. Більше і тримати немає умов. Город є, соток десять, мабуть”, – говорить Олександр.
Квіти на подвір’ї. Суспільне Суми
Попри втрату дому та всього нажитого, головне, пояснює Олександр, що вдалося зберегти життя. Тепер родина починає все з нуля.
