Шосткинська громада знову в скорботі. На рідну землю на щиті повернулися ще два захисники. Обидва деякий час вважалися безвісти зниклими, повідомляє міський голова Микола Нога.
Юрій Шевцов народився 4 вересня 1974 року в місті Шостка. У багатодітній родині виховувалися троє братів, Юрій був наймолодшим.
Навчався у Шосткинській загальноосвітній школі №1, де здобув неповну середню освіту. Після школи вступив до ПТУ №13 та опанував професію слюсаря. Після навчання працював на різних підприємствах міста, був працьовитим і відповідальним, звик усього досягати власною працею.
Юрій був людиною спокійною, врівноваженою, щирою та доброю. Він умів цінувати прості радощі життя. Любив природу, риболовлю, полювання. Його поважали та цінували за людяність, надійність і готовність у будь-яку хвилину прийти на допомогу.
Найважливішою людиною для Юрія був його син Владислав. Батько пишався ним, а їхні стосунки були сповнені тепла й любові. Уже під час військової служби Юрій ділився із сином своїми спогадами, розповідав про побратимів, про пережите на війні. У цих розповідях особливо відчувалося, наскільки сильно він цінував своїх товаришів і як вони підтримували одне одного у найтяжчі моменти.
На початку літа 2024 року Юрій Шевцов долучився до лав Збройних Сил України – став на захист рідної землі, своєї родини та майбутнього України. Проходив військову службу на посаді командира кулеметного відділення, мав військове звання молодшого сержанта. На фронті отримав позивний «Карась». Виконував бойові завдання, зокрема й на території держави-агресора.
29 жовтня 2024 року під час виконання обов’язків військової служби, у ході штурмових дій, Юрій отримав поранення, несумісне з життям.
Після цього для його родини розпочався найважчий період — очікування. Чоловік певний час вважався безвісти зниклим. Рідні не втрачали надії, чекали, вірили й молилися. Чекали на звістку, яка мала поставити крапку в цій болючій невідомості.
І вони дочекалися.
Дочекалися свого Юрія… Героя — на щиті.
Віктор Надел народився 10 січня 1973 року у місті Шостка. Був єдиною дитиною для своїх батьків. Навчався у Воронізькій загальноосвітній школі №1, де здобув неповну середню освіту. Після школи вступив до професійно-технічного училища №10 та опанував професію електромонтера.
З дитинства Віктор цікавився риболовлею. Це захоплення пройшло з ним через усе життя. Риболовля була для нього не просто улюбленою справою, а можливістю відпочити душею, побути серед природи та знайти спокій.
13 грудня 1991 року наш земляк приступив до строкової військової служби. Після її завершення розпочав трудову діяльність у Шосткинській виправній колонії.
Згодом у житті Віктора з’явилася родина. Він був батьком двох дітей — доньки Ірини та сина Дмитра. Для своїх діток він був турботливим і люблячим батьком, людиною, яка завжди залишалася близькою та рідною.
Віктор Дмитрович назавжди залишиться у пам’яті родичів, друзів і фронтових побратимів доброзичливим, людяним, врівноваженим, товариським і добрим. Він умів підтримати, допомогти, знайти потрібні слова.
30 вересня 2020 року Віктор долучився до лав Збройних Сил України, у складі 58-ї окремої мотопіхотної бригади імені гетьмана Івана Виговського. Захищав батьківщину від окупантів на Донецькому, Чернігівському та Луганському напрямках. Мав військове звання солдата, виконував обов’язки гранатометника. Серед побратимів його знали за позивним «Дед».
У 2022 році чоловік отримав осколкове поранення. Проходив лікування у Дніпрі, а після відновлення знову повернувся до служби, продовживши виконувати свій військовий обов’язок.
За сумлінну службу Віктор Дмитрович був відзначений медаллю «Знак пошани» за 15 років сумлінної служби, а також отримав нагороду учасника бойових дій.
Рідні назавжди запам’ятають його останні слова: «Їду на позицію. Скоро приїду у відпустку. Чекайте…»
Він обіцяв повернутися. І вдома його чекали. Чекали того дня, коли він знову переступить поріг рідного дому, обійме найдорожчих людей і просто буде поруч.
У Віктора були прості й щирі мрії. Він хотів знову поїхати на рибалку, повернутися до мирного життя, більше часу проводити з рідними. Мріяв відвезти кохану дружину на море — здійснити маленьку сімейну мрію та подарувати їй щасливі спільні дні.
Та війна і російський ворог перекреслили ці плани…
14 червня 2024 року, виконуючи військовий обов’язок, Віктор Дмитрович Надел загинув у районі населеного пункту Урожайне Волноваського району Донецької області.
Певний час захисник вважався зниклим безвісти.
