25-річна сум’янка Юлія — операторка розвідувальних безпілотників 103-ї окремої бригади тероборони. До війська дівчина долучилася восени 2025 року. Нині шукає російські цілі та коригує вогонь артилерії на прикордонні Сумщини. Про мотивацію служити, перший бойовий вихід та допомогу брату-військовослужбовцю — в матеріалі Суспільного.
Юлія хотіла піти у військо на початку повномасштабної війни, але брат не пустив.
«Коли почалося повномасштабне вторгнення, я його застала в Київській області. Коли всі виїжджали із Сум, я навпаки шукала, як повернутися до міста. Знайшла волонтера і приїхала. Тобто, я вже планувала, чим допомогти нашим хлопцям. Була тероборона — виганяли ж голими руками, скажімо так. Але, на жаль, мій брат так сказав: «Ні. Ми самі, дівчата нам не треба». Типу такого».
Юлія, операторка БпЛА 103-ї бригади ТрО. Суспільне Суми
Дівчина розповідає: з того часу залишилася жити і працювати у рідних Сумах.
«А потім, коли вже минулого року почалася окупація наших територій, я розумію, що донату — замало, що я можу зробити. І якщо від мене є якась користь, якась допомога там на фронті, то я готова захищати своє місто. Я знала, що всі відмовлятимуть, тому, нікому нічого не сказавши, я пішла. У мене була знайома, яка вже була в цій бригаді. Я з нею зв’язалася, потім з рекрутерами, пройшла курс БЗВП і все, і стрій».
Юлія, операторка БпЛА 103-ї бригади ТрО. Фото надане Юлією
Перший вихід на позиції, згадує Юлія, став для неї й бойовим хрещенням.
«Сказати, що був якийсь страх — ні, страху не було взагалі. Я ж сама з цієї області, я розумію, що таке вибухи. Поїхали. На третій день вже нас почали розбивати позицію, тоді вже так, скажімо, був страх. Конкретно, що тебе хочуть вбити. Не знаю, як це правильно описати цими словами. Але дякуючи своїм хлопцям за їхній досвід, за все, цей страх пройшов. Ми вийшли цілі й неушкоджені».
Юлія, операторка БпЛА 103-ї бригади ТрО. Фото надане Юлією
Після виходу з позицій Юлія остаточно впевнилася, що вибір приєднатися до війська був правильним.
«З’явилася ще більша мотивація знищувати ворога. Це така ненависть, це просто злість. Не знаю, як це пояснити. Знищити їх просто, щоб з цього напрямку їх вигнати».
Юлія працює з розвідувальними безпілотниками. Найбільше, каже, подобається бачити результати своєї роботи.
«Ведучи коригування, я бачу, як це все відбувається, і це дійсно піднімає настрій. Кожен вихід, кожна твоя робота — знаходиш ворога, укриття чи ще щось. Скажемо так, ти відчуваєш, що це якась користь уже, ти можеш хоч з чимось допомогти це зробити».
До своєї бригади, каже Юлія, вдалося перевести й брата:
«В останній був бойовий вихід в його бригаді вони наїхали на міну. Йому не дали часу вилікуватися, ніякої реабілітації, і далі змушували виконувати бойове завдання. У нього були ще відкриті рани. І він пішов на позицію, а я вже шукала вихід, як йому допомогти, хоча б на якийсь місяць дати йому на реабілітацію. Я йому допомогла прийти в цю нашу бригаду».
Юлія, операторка БпЛА 103-ї бригади ТрО. Фото надане Юлією
За майже рік служби, каже військовослужбовиця, про своє рішення не пошкодувала.
«З кожним «прильотом» по місту я навпаки більше себе мотивую, щоб залишатися надалі, виконувати свою роботу і знищувати ворога. Щоб більше цього не бачити, не чути, адже це боляче — дивитися, коли знищується твоє місто. Хочеться, щоб вже все це закінчилося, і повернутися до цивільного життя. Будемо працювати. Працюємо для цього».
