У 2023 році колектив Сумського обласного науково-методичного центру культури і мистецтв розпочав роботу над проектом «Весільний чин». Він покликаний не лише задокументувати, а й у цікавій формі розповісти всім охочим про особливості весільної обрядовості Сумщини. В архівах цього закладу з 1991 року зберігається чимало фотографій, старовинних весільних пісень та описів від старших жителів Сумської області про те, якими саме були весілля на Сумщині у 20 сторіччі.
У 2023-2024 роках творча команда на чолі з начальником відділу нематеріальної культурної спадщини Анною Гавриленко дослідила особливості традиційного весілля на Сумщині. Зокрема, їх цікавили дійові особи, інакше – чини, на весіллях від початку 20 століття до 70-80-х років минулого століття. На основі матеріалів етнографічних експедицій, фотокарток та розповідей жителів області було визначено 10 основних весільних чинів, які побутували на Сумщині. Основні ролі на весіллях у Сумській області виконували молоді, батьки молодих, старший боярин, старша дружка, брат молодої, світилка, дружко, свашка, цигани та скринники.
«Гортаючи документи нашого архіву, я захотіла створити проект про те, якими були у минулому столітті весільні чини на Сумщині, – розповідає Анна Гавриленко. – Спираючись на архівні описи та фото, ми вирішили розпочати дослідження про різні чини, які понад 50-100 років тому були невід’ємною частиною весільного дійства на теренах Сумської області».
Проект про локальне розмаїття весільної обрядовості
Спеціально для цього проекту Анна Гавриленко створила авторські ілюстрації 10 весільних чинів. Цікавим є те, що це не художня інтерпретація зі старовинних світлин, а саме результат дослідницької роботи, адже ці ілюстрації містять також зображення атрибутів весільного обряду. Кожен чин виконував на весіллі свою роль. Однак кількість чинів та ролі, які вони відігравали на весіллях у різних населених пунктах Сумської області, могла бути різною.
«У цьому проекті ми поставили собі завдання зібрати матеріали з різних куточків нашої області, дослідити, описати та презентувати особливості весільної обрядовості у розрізі територій та різних часових періодів, – говорить заступник директора Сумського обласного науково-методичного центру культури і мистецтв Людмила Гураль. – Адже весільна обрядовість Глухівщини відрізняється від весільної обрядовості Великописарівщини. А традиційна обрядовість Недригайлівщини не схожа на обрядовість Шосткинщини. Тому «Весільний чин» – це проект не лише про традиційні весільні ролі, а про локальне розмаїття весільної обрядовості Сумщини».
Кролевецький рушник та червоні квітки
Кожен район Сумської області має свою яскраву весільну атрибутику: це і пишний головний убір молодої з Охтирщини, і незвичний букет світилки з Лебединщини, і прикрашений різнокольоровими стрічками ціпок старшої дружки з Ромен. Поряд з цим у весільних обрядах практично всієї області обов’язково використовували кролевецькі ткані рушники.
Центральним чином на всіх весіллях були молоді. Їхнє весільне вбрання у різних населених пунктах Сумської області у минулому столітті було дуже різним.Реклама:
До 50-х років 20 століття на молодій була вишита сорочка, велика кількість намиста, яке іноді збиралося у дівчат з усього села, спідниця, весільний вінок з багатьма різнокольоровими стрічками та білі шкіряні черевички. Завершував образ молодої кролевецький тканий рушник, який мав оберегове значення, виступаючи головним символом створення нової родини. Наречений був одягнений у вишиту або однотонну сорочку, штани та шкіряні чоботи. До шапки або до картуза молодого пришивали червону квітку.
«Я родом з Великописарівщини, – говорить Анна Гавриленко. – Тому дослідила, якими були весільні обряди у цьому районі Сумщини. Наприклад, у селі Ямне Великописарівського району тривалий час зберігався обряд пришивання квітки, який був досить поширеним на слобожанських весіллях. Коли вранці молода вбиралася, до її пишного головного убору прикріплювалися дві однакові квітки, виготовлені з червоних стрічок спеціально на весілля. Кожна з цих квіток називалася “віночком”».
«І вони один віночок одрізали. І ото їй один оставляють, а другий одрізають і жениху пришивають до шапки», – розповіли безпосередні учасниці весільного дійства. Пришивати могла старша дружка, свашка, сестра або невістка молодої. Потім шапку чи картуз забирала сестра молодої, вимагаючи за неї викуп.
Брати, скринники та цигани
Цікавими весільними чинами на Сумщині були брат молодої, скринники та цигани.
У ролі брата молодої виступав молодший брат нареченої або її племінник. У момент, коли молодята разом з гостями повинні були сідати за святковий стіл, він не пускав за стіл молодого, вимагаючи у нього викуп. Лише після того, як молодий розплачувався з братом молодої, молодята та гості могли сідати за стіл.
Скринниками на весіллях зазвичай були люди, які перевозили придане від нареченої до нареченого. Цю роль на Сумщині завжди виконували заміжні жінки та одружені чоловіки, які обов’язково були щасливими у шлюбі. В одні роки вони везли скриню, а у інші вже шафи, ковдри та подушки від молодої до будинку молодого. Якщо скриня не проходила у двері хати, то ці дійові особи весільного дійства могли вирубати дверний прохід. І це їм дозволялося робити безперешкодно. А після того, як речі молодої були перевезені, батьки молодого накривали для скринників стіл, таким чином дякуючи за привезене придане.
На другий день весілля на Сумщині з’являлися «цигани». Це були запрошені на свято гості, які переодягалися у циганський одяг, у цьому яскравому вбранні ходили ватагою по селу, ловлячи курей та гусей. І це не вважалося крадіжкою. Потім увечері на весіллі «цигани» різали спійману птицю та готували з неї вечерю. У минулому столітті весілля на Сумщині святкували від двох днів до тижня. Це залежало від конкретного населеного пункту та від заможності родини.
Проект «Весільний чин» триває, адже у роки війни збереження стародавніх обрядів українського весілля на Сумщині є надзвичайно важливим.
Оксана Кир'ян Приєднуйтесь до наших сторінок в соцмережах і слідкуйте за головними подіями: Telegram Viber Facebook Instagram
