У Степанівці на Сумщині понад 20 років діє аматорський фольклорний ансамбль “Яворина”. Його учасниці виконують народні пісні, що побутують у їхньому селищі. Жінки говорять, форму виконання пісень не змінюють – співають так само як і селяни 100 років тому.
Які саме побутові пісні притаманні Степанівці, в чому особливість співу учасниць та про життя "Яворини" — розповідаємо у третій історії проєкту "Нематеріальне".
Одна заспівує, інша виводить
"Яворина" розпочала свою діяльність з 2004 року. Спочатку колектив нараховував 6 учасників, згодом їх стало 11. Нині ж 8 жінок співають в ансамблі.
Фольклорний ансамбль «Яворина». Фото: Олег Вороненко/фотообробка: Андрій Юрченя
"Люди старіли, відходили", — говорить директор Степанівського будинку культури Павло Гладкий.
Для побутових пісень Степанівки притаманне стійке двоголосся.
"Музичною термінологією називається спів в терцію, розходження в октаву. Це майже гуртові всі пісні. З учасниць виділяють ту, яка заспівує і ту, яка виводить", — пояснює Павло Гладкий.
Фольклорний ансамбль «Яворина». Фото: Олег Вороненко/фотообробка: Андрій Юрченя
Серед пісень, які виконують учасниці – “Ой на горі сухий дуб”, “Зайшов місяць за ту гору”, “Ой петрівняя зозуленько”, “Ой горе тій чайці”, “Мене мати породила”, “Ой хмелю мій хмелю”, “Ой сватай синочку багачку” та інші.
"Дружба — це велике діло"
Антоніна Левшукова та Любов Плескань – найстарші учасниці “Яворини” та найкращі подруги, говорять про себе жінки.
Любов Плескань, Ніна Малик, Антоніна Левшукова, Анастасія Орел. Фото: Олег Вороненко/фотообробка: Андрій Юрченя
"Як сестри. Дружба – це велике, велике діло", — каже Антоніна Левшукова.
"Ми одна без одної не можемо. Мене немає – вона або когось посилає, або сама зайде до мене. Ми завжди удвох. Бувало перекинемося, ну це в кожного буває", — додає Любов Плескань.
Ганна Піддубна, Антоніна Левшукова, Анастасія Орел. Фото: Олег Вороненко/фотообробка: Андрій Юрченя
87-річна Антоніна Петрівна говорить, вперше почула пісні від своєї бабусі та мами.
“Ой на горі сухий дуб” – це стара моєї мами пісня. Сходилися, були вечорниці, пряли, вишивали. І от вони співали, а ми слухали і вчилися"
Жінка каже, попри важку роботу не втрачала хист до співів.
"Працювала я скрізь. Прибирала у магазині, у колгоспі більшість робила — був колхозний двор. І мама, сестри мої, брати робили у колхозі", — згадує пані Антоніна.
Фольклорний ансамбль «Яворина». Фото: Олег Вороненко/фотообробка: Андрій Юрченя
Каже — кожна пісня розказує про життя людини.
"От як така пісня “Вийшла заміж молодою”. Або як раньше, оддавали заміж насильно", — говорить учасниця колективу.
"Для мене пісня – вся жизнь. Я без пісні не можу: на городі співаю, у дворі співаю. Сусідка вже каже: “Коли та Захаровна спить ?”. Співаю, мені тоді легше. І зараз співаю. Може Тоня зараз скаже: “Шо ти балакаєш ?”. Все одно співаю. Досади якої хватає — сестра недавно вмерла рідна, поховали, плакала. Зараз настроєна співать", — пояснює пані Любов.
Фольклорний ансамбль «Яворина». Фото: Олег Вороненко/фотообробка: Андрій Юрченя
Любов Захарівна ділиться: співали і її батько з матір'ю, і вона з сестрою. Тепер виконує пісні і дочка.
"Вона приїде до мене на вихідний і скорій: “Мам, сідай, сідай”. Випили чаю там, покушали. І сідаєм – вона на малютку лягає, на диванчик, я сідаю коло стола і начинаєм співать. У нас вся сім’я співуча. З поколєнія в поколєніє у нас співуни – од самої прабабушки", — пояснює жінка.
Фольклорний ансамбль «Яворина», 2023 р. Архівне фото
Учасниці “Яворини” говорять, своїми силами шукали нових людей у колектив. Так одного разу зустріли майбутню учасницю колективу на базарі у Вирах. Потім жінка їздили на репетиції у Степанівку потягом.
— Ми їй дєдушку найшли.– Ха-ха-ха, так вони потом поженилися ?– Да нє…– Ну, жили разом ?– Та, їздив він до неї, а вона до нього.
Співають так само як і селяни у 20 столітті
Антоніна Левшукова була керівницею колективу. Згодом це місце посіла Галина Макушенко. Розказує, ідея створення “Яворини” зародилась у 2003 році.
"Я працювала в селищній раді – 20 років секретарем і 6 з половиною років головою. Щороку проводили День людей поважного віку. І вони оце так співали, що прямо мурахи по шкірі — коли вони сідали за столами у залі, у фоє і співали. І я підійшла і кажу: “Дівчата, ви так гарно співаєте, а в нас немає ансамблю фольклорного”. І вже з 2004 року у нас народився цей колектив. Ми думали, як би його назвати і я дівчатам запропонувала назву “Яворина”", — пояснює пані Галина.
Галина Макушенко. Фото: Олег Вороненко/фотообробка: Андрій Юрченя"Яворина – це символ жінки. Дуб – це символ чоловіка. Є пісня – дуб і яворина"
Керівниця ансамблю пояснює, форму виконання пісень учасниці не змінюють.
"Народна пісня – вона ж іде тягуча така, з переходами. Це так на улиці співали. Це так в побуті співали, в селі так співали. Це не відшліфовано на сцені", — каже пані Галина.
Степанівські пісні традиційно виконують без супроводу музичних інструментів. Проте існують винятки, говорить директор будинку культури. Цього разу він акомпанує “Яворині” гармонню.
Фольклорний ансамбль «Яворина» та Павло Гладкий. Фото: Олег Вороненко/фотообробка: Андрій Юрченя
"Нам казали і на обласних фестивалях і конкурсах: "Можете співати акапельно, але коли ви бажаєте, хай не інструмент баян, а от гармонь, будь ласка”. Тому що гармонь майже така, народний інструмент. Можемо додати веселощів. “Скотилася зоря з неба” – вони співали. “Посіяла огірочки” – оці всі пісні, хай 100-130 років є, щоб не помилитись", — говорить Павло Гладкий.
Павло Гладкий. Фото: Олег Вороненко/фотообробка: Андрій Юрченя
Співали цілими вулицями
Раніше люди співали цілими вулицями, кажуть учасниці.
"Хутір Торопилівка був, зараз вулиця Торопилівська, там одні співухи були. Люди раньше бідніше жили, але собиралися: свята відзначали, і просто на колодках співали, чи на лавочці. І ці пісні в душу залягли", — каже Галина Макушенко.
"Я сама білоруска, але ж тут заміжня в Степанівці. А живу я на вулиці Калиновій. І там у свій час також ми дуже часто збиралися на лавочці у наших жіночок", — додає учасниця Ганна Піддубна.
Ганна Піддубна. Фото: Олег Вороненко/фотообробка: Андрій Юрченя
Окрім цього, співали пісні і на Трійцю.
"Це виходили – колодязі чистили на Трійцю. І тоді вся вулиця збиралася. Там гармошка, там баян грає в нас", — згадує пані Галина.
Фольклорний ансамбль «Яворина», 2020 р. Архівне фото
Частіше бачаться під час волонтерства, ніж на репетиціях
З 2004 року колектив майже не пропускав участі у різноманітних конкурсах. Зокрема фестиваль “Хліборобська пісня”.
Фольклорний ансамбль «Яворина», 2014 рік. Архівне фото
"Жодного разу колектив, маючи такий поважний вік, не пропускав цей захід. Ще був обласний фестиваль “Пісенне перевесло”. Через два роки він був у Слоуті – взяли участь і там. Потім 2021 рік — ковідний рік, ми пропустили. Війна, ми зараз пропускаєм", — пояснює директор будинку культури.
"Як раз війна нас всіх дуже сплотила. Дуже нас об'єднала в тому, щоб зберегти все те наше українське. Те, що в дійсності робить нас українцями – це українська пісня", — каже начальниця відділу культури, молоді та спорту Світлана Родя.
Світлана Родя. Фото: Олег Вороненко/фотообробка: Андрій Юрченя
Через повномасштабне вторгнення Росії в Україну, на репетиції “Яворина” збирається рідше, говорить Галина Макушенко. Проте, учасниці часто бачаться під час волонтерства.
Надія Чепульська. Фото: Олег Вороненко/фотообробка: Андрій Юрченя
"У нас є волонтерська організація “Подаруй тепло”. В'яжемо сітки, робили свічки, збирали речі. Нам одна майстриня зробила шеврон “Степанівка – громада небайдужих людей”, — розказує Галина Макушенко.
"Ходжу в'яжу сіточки нашим солдатам. І мій чоловік Олександр Павлович 5 тисяч накрутив свічечок", — ділиться учасниця "Яворини" Надія Чепульська.
Фольклорний ансамбль «Яворина». Фото: Олег Вороненко/фотообробка: Андрій Юрченя
Окрім співу та волонтерства “Яворину” об'єднує оптимізм і гумор, кажуть учасниці.
"Мені якби з гармошкою знайшли женіха, то я б нічого не хотіла. Я б день і ніч нічого не робила, сиділа з ним співала б. Я ось як підживлюся, ножки підремонтірую, ух !", — жартує учасниця ансамблю Ніна Малик.
"У нас тут тільки дві красавиці із чоловіками. А ми всі вже без чоловіків. Ну, а ми стараємся жить. І щоб дивились на нас з неба і сказали: “Молодці, які в нас жінки. Ще ходять співать, життя продовдується"
Фольклорний ансамбль «Яворина». Фото: Олег Вороненко/фотообробка: Андрій Юрченя
Пані Галина згадує про улюблену народну пісню “Ой, там під дубом”. Каже, це сімейна пісня родини, яку виконували вдома з гостями на свята.
"Ой під тим дубом, під дубиною, там сидів голуб з голубиной. Вони сиділи, парувалися, правим крилечком обнімались"
Фольклорний ансамбль «Яворина». Фото: Олег Вороненко/фотообробка: Андрій Юрченя
Співав і батько пані Галини, співає і мати.
"Старі люди говорили на вулиці у нас, що як іде Микола з вулиці вночі, як заспіває, то солов'ї замовкали. Він дуже гарно співав і мама дуже гарно співає. Після мікроінсульту в неї мова пропала, вона не говорить. Ну співать, вона співає. Кажу: "Мам, ну шо, будем співать ?" А вона: "Будем". Я кажу: "Ну починай". А вона каже: "Ти починай". А я кажу: "Яку ?". А вона: "Раз, два". Це Маруся раз, два – розпрягайте хлопці коней", — каже пані Галина.
"Народилась людина і з нею народилась пісня. Розумієте ? Вона із материнським молоком, ця пісня, вживалася в кожну душу і вона виспівувалася. Вона з душі ллється"
Фольклорний ансамбль «Яворина». Фото: Олег Вороненко/фотообробка: Андрій Юрченя
Костюми в яких виступають учасниці – зроблені власноруч. Вишивала їх пані Анастасія.
"Намальовувала сама, од рукі малювала. А тоді пяльце у мене кругленьке, невеличке. Напинаю оцей матеріал і нитки з платка оце ж витягувала, і вишиваю. Оце своєму колективу, всім сама вишивала їм оці кофточки. Неділі три шила", — говорить Анастасія Орел.
Відзнаки «Яворини». Суспільне Суми
Степанівські пісні будуть далі жити ?
"Я думаю, що воно передасться по поколінню. У мене правнучка дуже співає. Я їй понаходила пісні свої хволькльорні, попереписувала які, оддала тоже", — каже Любов Плескань.
Фольклорний ансамбль «Яворина». Фото: Олег Вороненко/фотообробка: Андрій Юрченя
