Олександр Єрмоленко з позивним "Водолій" загинув 5 липня 2023 року на Луганщині. Попри можливість залишитися в тилу, він обрав передову, щоб бути поруч зі своїми побратимами. Чуйний командир, люблячий чоловік і батько трьох дітей, для яких він назавжди залишиться героєм — таким згадує його дружина Олена.
Олександр Єрмоленко. Архів родини
Пара разом була із 2011 року. Олена Розумних каже, що в них були протилежні темпераменти: він — спокійний, а вона — запальна. Тож і доповнювали одне одного.
"Це була людина, яка говорила спокійно. Впевнено, це мене підкупило. Тому що я ось така вся, неспокійна, я можу покричати. А він сидів, дивився на мене: «Що ти кричиш». Я така. І він це добре розумів. І просто-таки він тушив те полум'я, яке в мене горіло".
Олександр дуже любив читати та співати. Водночас захоплювався біатлоном і кікбоксингом. Освіту здобував у 15-му училищі за спеціальністю каменяр-пічник, а потім у коледжі Глухівського національного педагогічного університету. З Оленою вони зустрічалися п'ять років, і у 2016 році у них народився син Натаніель. Саме тоді Олександр вирішив змінити професію та підписав контракт із Держприкордонслужбою.
"Йому це подобалось, це було його. В нього горіли очі. Він цього хотів. Його товариші і колеги, всі кажуть, що це був дуже добрий командир. Він старався бути для всіх як батьком, як людиною, як другом, братом. Він ніколи не кричав на них. Ніколи. Він не казав на них «ти». Він завжди казав «ви». Неважливо, людина була молодша його чи старша. Це було «ви», тільки «ви»".
Через військову службу Олександр рідше з'являвся вдома, але завжди намагався компенсувати свою відсутність. За два роки після Натаніеля у них із дружиною народився ще один син – Даніель.
"Натаніель говорив йому, що хоче закінчити школу з золотою медаллю. І вони домовилися, що якщо так, тато йому щось подарує таке, якесь глобальне. І тепер тата немає. Дитина навчається просто тому, що татові обіцяв. Він зараз робить не те, що мамі догодити, а він обіцяв татові. Для них тато — це як супергерой був".
Олександр Єрмоленко з сином. Архів родини
Хоча посада Олександра Єрмоленка дозволяла йому залишатися в тилу, він прагнув бути поруч зі своїми побратимами на передовій.
Перед початком повномасштабного вторгнення Олександр був на навчаннях у Рівному. Потім їх відправили на кордон у Житомирську область, а згодом — ближче до Чорнобиля, де вони мали захищати підступи до Києва. Пізніше вони отримали команду зайняти позиції на трасі, не даючи ворогу просунутися в напрямку міста. Тоді, говорить Олена, дала чоловіку обіцянку, яка стала для нього маяком надії, якщо він виживе – народити йому доньку, про яку він мріяв. Так і сталося, але взяти на руки доньку він так і не зміг.
"Він донечку бачив тільки по камері, більш ніяк. Відеозв'язок, і він там є одне фото. Це було зроблено на скриншот 4 числа. Зробила її чисто, щоб вона в мене була. Таке відчуття було, що ось треба зробити, щоб у донечки була якась пам'ять. Я ці думки відганяла від себе".
Востаннє родина бачилася, коли Олена була вагітною. Олександр п’ять днів був у Глухові перед виряджанням на Луганщину.
"І в цей момент, коли він виїжджав вже з Глухова, він завжди мені казав: «До побачення, ми там зустрінемось», а цей раз він мені сказав: «Пока». Кажу: «Що ти кажеш, яке "пока"?». А він сказав «пока», і мені це вже не сподобалось".
У день згибелі Олена зранку розмовляла з Олександром. О третій годині дня чоловік написав: «Люблю тебе. Пішов працювати». Після цього він більше не вийшов на зв'язок.
"І о 19:34 я йому пишу повідомлення, але він не відповідає. Я йому кожні 30-15 хвилин, він мені не відповідає. А о 9 вечора хтось постукав у вікно. Ніхто не повинен був прийти, я виходжу, а таке відчуття, мене хтось ззаду обняв. І мені так спокійно стало на душі. Я зайшла додому, сиджу, все нормально, пишу йому, він мені не відповідає".
Згодом їй зателефонували та повідомили: Олександр загинув.
Поховання прикордонника Олександра Єрмоленка, Глухів, Сумська область, 11 липня 2023 року. Суспільне Суми
"Я впала і кричала не своїм голосом. Я просто не могла себе контролювати. До мене хтось підходив, я казала: «Будь ласка, відійдіть, не чіпайте мене». Це була для мене дуже сильна втрата того чоловіка, якого мені просто так Бог спочатку подарував, потім забрав".
Поховання прикордонника Олександра Єрмоленка, Глухів, Сумська область, 11 липня 2023 року. Суспільне Суми
Олена згадує, за два місяці до загибелі Олександр потрапив в аварію та вона вмовляла його поїхати на реабілітацію, але він відмовився.
"Він сказав, що поїде до хлопців. «Як там мої хлопці? Вони без мене не зможуть»."
Олександру був 31 рік, коли його життя обірвалося. Щодня його троє дітей — Натаніель, Даніель та Андріана — вшановують пам’ять батька хвилиною мовчання.
"І вони тепер… не хочуть чути нічого іншого. «Я буду військовим, чи буду поліцейським, я буду таким, як тато». І мені дуже страшно слухати своїх дітей, які кажуть, що хочуть вирости і бути таким, як тато, і за тата помститися. Почути такі слова від своїх дітей дуже боляче, що дитина живе і хоче просто помститися за свого батька".
Коли в Глухові почастішали обстріли, говорить Олена, вивезла дітей у безпечніше місце. Та щоразу, коли вони приїжджають додому, йдуть до тата на кладовище.
Діти прийшли до могили батька Олександра Єрмоленка. Архів родини
"Моя дитина сіла на пам'ятник і каже: «Папа!». І от фото ми робимо на кладовищі, де наша дитина сидить, їсть цукерки, які ми принесли папі. І каже, що для мене… я не можу не контролювати себе, не стримати сліз".
