Наприкінці квітня у Сумах ширились панічні настрої, що супроводжувалися чергами на заправках. Продажі в торговельних центрах засмутили продавців надзвичайно, бо покупців у ці дні було обмаль. Ще й інформації, яка “робила сум’янам нерви”, було дуже багато: про нову загрозу містяни дізнавалися з соцмереж та деяких ЗМІ, а також від окремих посадовців, блогерів та знайомих.
Проте, ті сум’яни, з якими ми поговорили, здебільшого навіть валізи зібрати полінувалися, хоча розповіли, що багатьом телефонували друзі та знайомі з Європи, попереджаючи про можливий наступ на Суми.
Журналісти MISTOSUMY.com традиційно пройшлися вулицями нашого міста, щоб запитати на чому зараз тримається спокій сум’ян. А ще поцікавилися особистими рецептами психологічної рівноваги та психологічного розвантаження.
Тетяна, тренерка
– Панікувати вже нема сил! Валізи немає взагалі, документи також не зібрані. Гроші? Як зазвичай, на картках, тобто фінансовий запас під звичайним контролем, проте на “чорний день” я не відкладаю. Вважаю свій психологічний стан нормальним. Намагаюся жити звичайним життям і за можливості отримувати від життя насолоду. Мій рецепт спокою – це силові тренування, допомагає завжди й усім.
Ольга, працює в музеї
– Я на паніку не зреагувала взагалі, бо працюю, тому вдень панікувати часу немає зовсім. Хоча є у нас близькі знайомі, які збиралися виїжджати, але й вони передумали. Валізу розпакувала ще у 22-му, з того часу не складала, лише усі документи тримаю в одному місці. Грошей на виїзд я теж не відкладаю, бо зарплата не дозволяє. Навіть автомобіля у нас немає, то й планувати виїзд ніяк, хіба що громадським транспортом. Вдома мене тримає робота і родина. Наша доросла донька теж категорично не хоче нікуди їхати. Рецепт спокою у нас є: іноді це заспокійливе, іноді по чарочці наливки на ніч (сміється), Іноді дивимося мультики чи якесь фентезі.
Сергій, підприємець
– Були неприємні відчуття кілька днів. Ще й дружині телефонували знайомі аж з Німеччини, такі, які давно не телефонували, а цього разу попереджали нас про наступ, Та ми не повелися на паніку. Валізу взагалі не збирали. Заначка грошова тепер є, а до війни всі гроші були в роботі. Пару каністр в гаражі стоять завжди. Психологічний стан нашої родини вважаю стабільним.
Дар’я, в декреті, 27 років
– Так, на початку паніки дня три були в напрузі, але особливих нервів не було, порівняти це з початком війни не можна. Документи – під рукою, дитячу валізу я обновила, тому що дитина швидко росте. Але їхати я нікуди не хочу. Матеріально? Готова виїхати хоч зараз: я прожила 5 років на Мальті й повернулася вже під час війни, бо дуже хотілося додому. І мама моя, коли я народжувала тут дитину, повернулася в Україну з Криму, де прожила 15 років. Психологічний стан свій ми оцінюємо на 100 відсотків як нормальний. Що рятує від напруги? Мабуть, дитина маленька, весь час віддаємо їй. А взагалі, від долі не втечеш, цеглина може впасти на голову і за кордоном.
Надія, працює, 35 років
– Ми не ведемося на паніку – вже звикли. Ми родом з прикордоння, з Краснопільщини, тому навіть на вибухи в Сумах не реагуємо. Документи напоготові, валізи – ні, бо ми ніколи нікуди не виїжджали. Рецепт мого спокою – мої діти. А ще розуміння, що бігти нема куди, бо ніхто нас ніде не чекає..
Людмила, тимчасово не працює, 47 років
– Їхати нікуди не збираюсь, бо немає країни, де б я почувалася краще ніж вдома. Хоча вільною як раніше тут вже не почуваюсь. Та Бог дає такі випробування, які людина може витримати. Що на долю випаде, від того не втечеш. Маю відповідальність за не молодих батьків, за дітей. Знаю знайомих, які виїхали бездумно і мало не довели свою дівчинку-підлітка до суїциду необхідністю рахувати кожну копійку допомоги. Слава Богу, вони недавно повернулися і тепер вдома лікуються.
Так, бак заправлений завжди, але не по вінця (сміється).
Юрій, військовий
– Я взагалі ніяк не відреагував, у мене все нормально, жодної паніки. З дружиною ми живемо окремо, чи збиралася вона виїжджати – не знаю, мені виїжджати нема куди.
Дар’я, працює в торгівлі, 29 років
– Паніка – болюча тема, бо торгівлі зараз взагалі немає: з березня місяця й особливо 24-25 квітня, на піку паніки торговельні центри були напів пусті. Я нікуди не їду, бо тут чоловік і дитина, а ще розуміння, що ніхто нас ніде не чекає. Самі ми не виїжджали, але від знайомих знаємо, що жити, ростити дітей і працювати краще вдома. Так, коли стаються прильоти, стає лячно, але через пару днів психіка адаптується. Розумію, що цей спокій пояснюється тим, що вибухи від нас відносно далеко. Як рятуємось від паніки? Стараємось менше думати про погане, самі себе заспокоюємо. Тому обходимося без психологів і заспокійливого.
Юля, менеджер з продажів, 23 роки
– Я вважаю так: у кого слаба психіка – хай виїжджає. А ми налаштовуємо себе на краще, віримо в Перемогу і ЗСУ. Паніку я відчуваю, особливо коли нам телефонує один знайомий і розповідає, що він вже знайшов куди нам їхати. Через нього ми цього разу навіть валізи зібрали. Гнітючого стану немає – мене заспокоює чоловік і я йому довіряю. А ще я думаю, що частина інформації – це плітки, які люди роздмухують та перекручують.
Анна Крамар для MISTOSUMY.com Приєднуйтесь до наших сторінок в соцмережах і слідкуйте за головними подіями: Telegram Viber Facebook
