Олександр Бондаренко на псевдо "Ескобар" родом із Білопілля. Він — командир інженерно-саперного взводу 30 ОМБр, нагороджений Срібним хрестом. Нині чоловік служить на Донбасі. Розповів про те, як змінюється тактика воєнних дій і як війна вплинула на його рідне місто.
Запис розмови з Олександром Бондаренком надали Суспільному в 30 ОМБр.
У 30 ОМБр Олександр з січня 2025 року. Прийшов туди після офіцерських курсів в Академії сухопутних військ ім. Сагайдачного. Його перший вихід на Донбас був уже за кілька тижнів.
Олександр Бондаренко. 30 ОМБр
"Ми зайшли по погоді. Я відбув на позиції шість днів. Старожили вчили, як там себе поводити. Копали, розбудовували позицію, ввели чергування. Нас було чотири людини особового складу. Могли нормально мінятися, нормально відпочивати. Мені запам'ятався шлях у "магазин". Це бліндаж, де ми складали продукти. Я туди пішов, збився з дороги і заплутався в єгозі, яка не дала мені вилізти. Не на наш бік. Побратими вернулися і забрали мене разом із тим паком води, який я ніс".
Олександр Бондаренко. 30 ОМБр
За тиждень був вихід на передову позицію. Тут, говорить Олександр, зрозумів, що таке "борьба за живучість".
"Туди постійно прилітало, особливо FPV. Тоді я зрозумів, що на піхотних позиціях є таке поняття, як борьба за живучість. Коли вам намагаються розвалити дах у бліндажі або критому окопі, а ви, відповідно, намагаєтеся його знизу ремонтувати. Постійно копаєте землю, насипаєте мішки і ведете спостереження. Але дрон бачить все одно більше".
Олександр каже, що нині дрони — обов'язковий елемент на полі бою.
"Треба мати нерви, щоб під цим всім ділом виконувати задачу. Війна перестає бути контактною, де людина зі зброєю стоїть проти людини зі зброєю. Ти воюєш безконтактно із дронами противника. Дрони розвалюють бліндажі, намагаються уразити людей і техніку. А піхота займає те, що лишилося від позиції, або заходить і сама копає".
Олександр Бондаренко. 30 ОМБр
Розповів і про поранення. Олександр вижив, але його побратим — ні.
"Це було 30 липня. Казали, що це день бригади. Пішли з побратимом гасити пожежу в посадці. Нас виявили — почався обстріл з міномета. Одна з мін упала зовсім поряд. Я отримав осколки в руку і один — у голову. Побратим, найімовірніше, загинув миттєво, тому що там були серйозні поранення шиї та обличчя".
Вдома у Білопілля Олександра Бондаренка чекають батьки. Але, зізнається військовослужбовець, він уже не знає, чи може називати це домом — росіяни його знищують.
Білопілля після російських ударів, 2025 рік. Суспільне Суми
"На початок вулиці прилетів КАБ у городи людям. У найближчому будинку знесло стіну до половини. Свого часу місто почали кошмарити дронами на оптиці. Ближній край, казали, увесь замотаний павутиною — оптоволокном. Під час відпустки в минулому році був там по погоді. Мені вдалося туди потрапити — стояв туман на висоті десь 300 метрів. Місто живе, але воно вже не таке світле, як раніше було. Уже тінь війни накрила його".
