Як заведено вважати, щасливий шлюб – одна з умов повного і щасливого життя. Тисячі жінок і чоловіків шукають свою половинку. В умовах сучасного інформаційного світу робити це простіше, і все частіше зустрічаються інтернаціональні шлюби, коли за нареченого чи наречену українці обирають мешканців інших країн. Зокрема почастішали шлюби й з партнерами з Азії. Це і цікаво, але і трохи лячно, бо все ж це зовсім інша культура.
Журналістам сайту MISTOSUMY.com вдалося знайти сумянку, яка працювала у Китаї, а наразі живе у Кореї, де і вийшла заміж.
Наша героїня – Дар’я Кисла, яка вже 6 років живе у Кореї й має прекрасну донечку Кіру, якій 2 місяці. З чоловіком познайомилися у Китаї, де вона працювала за контрактом актором дитячого театру разом з другом, на той час майбутнього чоловіка. Як говорить сама героїня: «Мій майбутній чоловік приїздив до мого товариша, а знайшов дружину».
Дар’я закінчила Київську Національну академію внутрішніх справ, пропрацювала за освітою 2 роки й все ж таки зайшла себе в іншому. Наразі вона веде свій блог інтернаціональної дружини та ютуб-канал.
На фото Дар’я Кисла
«ЧЕРЕЗ ТИЖДЕНЬ ВІН ПРИЛІТАЄ ДО МЕНЕ, І Я ЗРОЗУМІЛА, ЩО ЗАКОХАЛАСЯ»
— Дар’я, у Вас з чоловіком інтернаціональний шлюб, чи можете виділити головні плюси й мінуси?
— Інтернаціональний шлюб – це завжди випробування, бо мінусів і складнощів завжди більше, ніж плюсів. Одна перевага, яка може перекреслити усі мінуси, – це кохання і своя людина поруч. Наприклад, перше з чим ти зіштовхуєшся – це мовний бар’єр, культурні відмінності, інколи дуже суттєві, й ти маєш їх прийняти. Потім купа документів, які треба постійно оформлювати для того, щоб знаходитись в іншій державі й таке інше, що дуже ускладнює життя. До речі, прізвище я так і не змінила, бо це б довелося змінювати буквально усі документи.
— Слухаючи мінуси інтернаціонального шлюбу, стало дуже цікаво почути вашу історію кохання, що і коли стало цим переломним моментом?
— Взагалі, ми познайомилися саме тоді, коли ні я, ні чоловік не чекали цього. Знаєте, як кажуть, не шукай кохання, воно само тебе знайде. Ось так й у нас вийшло. Ніхто з нас не планував одружуватися або зустрічатися з іноземцями. Я не уявляла свого життя в Азії, хоча й працювала у Китаї. Проте, доля вирішила інакше, й вже після першої зустрічі з майбутнім чоловіком – ми стали нерозлучні. Деякий час спілкувалися на відстані: чоловік жив у Кореї, а я працювала у Китаї, однак розмовляли через телефон щодня. Через півтора місяця чоловік зізнався у коханні, коли розмовляли телефоном. Пам’ятаю, що посміялася тоді з нього й подумала, що він взагалі не серйозний, тому й не придала цьому якогось значення.
Через тиждень він прилітає до мене, і я зрозуміла, що все ж таки закохалася. Однак півроку зустрічалися на відстані, бо у мене був підписаний контракт з китайською компанією, який розірвати я не могла, виїхати також. Чоловік же приїздив стабільно раз у місяць. Головна проблема з’явилася, коли після закінчення контракту я мала повертатися в Україну, а там вже відстань не 3 години літаком, а набагато більше. Тоді ми не готові були одружитися, а зустрічатися та ходити на побачення, як пари, які живуть поруч – не було можливості. Тоді мій чоловік сказав: «Я буду в Україну прилітати до тебе». Але вірилося мені у це дуже складно.
Я взагалі людина, яка вірить більше діям, аніж словам. А от у долю – вірю на усі 100, бо після закінчення контракту мені запропонували інший робочий контракт у Кореї. Сказати, що я була у шоці – нічого не сказати. Я переїхала, зустрічатися почали частіше, а одружилися вже через 2 роки після першої зустрічі. Романтика пропозиції «руки й серця» у більшості інтернаціональних пар зводиться на нівець через те, що постає питання знаходження в країні, й ви починаєте обговорювати всі ці паперові питання, ну і саме собою питання одруження.
— А взагалі, до цього Ви вже були знайомі з азіатською культурою?
— З азіатською культурою як такою була знайома, бо працювала в Азії, але суто з корейською – ні. Я навіть не знала, де заходиться Корея.
— Передивлялася Ваші відео й дізналася, що при знайомстві з майбутнім чоловіком Ви не дуже знали корейську мову, а як взагалі почали вчити та як знаєте її зараз? Можливо, зможете поділитися з нами лайфхаками по тому, як вивчити корейську швидко.
— Відверто кажучи, почала вчити корейську, коли вперше приїхала до Кореї. Дається вона мені не легко, лайфхаків як таких немає, але точно можу сказати, що головне – це прагнення й ціль, заради чого її вчите. Удома розмовляємо усіма мовами, які знаємо (посміхається, — ред). Однак нам так зручно, й ми звикли.
«У ПОВСЯКДЕННОМУ ЖИТТІ КОРЕЙЦІ БАГАТО ПРАЦЮЮТЬ, ІНКОЛИ З 8 РАНКУ І ДО 10 ВЕЧОРА»
— Яку різницю між нашими хлопцями та азіатами на той час Ви помітили найперше?
— Знаєте, азіати такі ж різні, як і європейці. Якщо порівнювати Китай і Корею – дуже різні: культура, світогляд, виховання. А корейці, до речі, дуже ображаються, коли їх ототожнюють з китайцями.
Щодо корейських чоловіків можу сказати, що вони більше часу, ніж наші українські чоловіки приділяють своїй зовнішності. Але це не порівняння у гірший бік – це скоріш відмінність, бо корейці можуть зробити, наприклад, татуаж брів або операцію виправлення носа, користуються 5-ти рівневим доглядом за обличчям, можуть наносити тональний крем та щоденний захист від сонця на обличчя. У Кореї цілий культ краси, вас навіть на роботу в ресторані можуть не взяти через те, що ви не доглянутий або не гарний. В іншому вони такі ж самі чоловіки як наші, за відмінністю якихось культурних особливостей.
— Які культурні аспекти були найбільш помітними або цікавими для Вас, коли Ви познайомилися з родиною свого чоловіка?
— Корейська культура – це для нас інший світ, тут все інакше. Інші свята, інші традиції. У корейців культ поваги до старших, навіть якщо людина доросліше від вас хоча б на рік, то ви вже маєте звертатись у поважливій формі й ні в якому разі не за ім’ям, а за статусом або положенням цієї людини. До мене, наприклад, мати мого чоловіка раніше зверталася, як старша невістка, але з часом зрозуміла, що мені більше подобається, коли мене називають за ім’ям.
— Як Ви звикали до різниці у повсякденному житті? Які були найпомітніші відмінності, що найбільше запам’яталися?
— У повсякденному житті корейці багато працюють, інколи з 8 ранку до 10 вечора. Кожного дня їдять рис замість хлібу, полюбляють їсти гостру мариновану капусту (у них це називається «кімчі») та люблять сидіти на підлозі. У деяких сім’ях навіть не має обіднього столу, бо в Кореї усюди тепла підлога і, так традиційно склалося, що корейці їдять, сидячи на підлозі за низеньким столиком. Спочатку важко було звикати, що прийшовши до когось у гості тебе можуть посадити за стіл на підлозі без стільців, але це більше належить до старшого покоління, молодь тут прогресивна і на підлозі ніхто не їсть.
— Які українські традиції Ви принесли у Ваше сімейне життя з чоловіком? Можливо святкуєте якісь свята чи дотримуєтеся якихось прикмет наших, українських?
— Ми святкуємо 8 березня, хоча тут не знають про таке свято, на Великдень печемо паски й фарбуємо крашанки. У нас навіть на нашому ютуб-каналі є відео з Великодня в Україні. Новий рік тут інакший: ніхто не запускає салюти, але є традиція йти рано вранці 1 січня в гори, щоб зустріти схід сонця, ми не ходимо, бо спимо.
На фото Дар’я Кисла зі своїм чоловіком
«КОРЕЙЦІ ЦІНУЮТЬ СВОЮ КУЛЬТУРУ, У НИХ Є КУЛЬТ ПОВАГИ ДО СТАРШИХ»
— Як Ви вирішуєте конфлікти або розбіжності у поглядах, що можуть виникати через культурні відмінності?
— Так само як і всі пари, тут нічого нового ще не придумали. Розмовляємо, знаходимо якісь компроміси, але на щастя, у більшості випадків наші погляди з чоловіком дуже схожі.
— Кіра ще маленька, але цікава Ваша думка та погляд, чи будете розмовляти з нею українською? Тобто, іншими словами, будете спонукати її до вивчення рідної мови?
— Я з нею ще до народження почала розмовляти українською мовою, бабуся нам ще привезла українські книжки. У нас є домовленість, що чоловік розмовляє з дитиною корейською мовою, а я – українською.
— Досить складне питання, але все ж таки. Які аспекти корейської культури Ви особливо полюбляєте та цінуєте? І які аспекти української культури Ви намагаєтеся донести до Вашого чоловіка та залучити його?
— Подобається, що корейці цінують свою культуру, в них є культ поваги до старших, якого усі дотримуються. Чоловіка намагаюсь навчити святкувати свята з розмахом і веселощами, як у нас, бо для корейців свято – це більше дотримання традицій і ніяких веселощів. Прошу поступатись жінкам місцем в громадському транспорті, бо тут це взагалі не розповсюджено.
— Чи стикалися Ви з дискримінацією або непорозумінням через Ваш інтернаціональний шлюб? Як давали раду з такими ситуаціями?
— На щастя, зараз вже не той час, коли усі дивуються такому шлюбу. А якщо й звертають увагу, то чи роблять комплімент, чи просто з цікавості.
— Якщо у порівнянні, чим у Сумах краще, чим гірше? За чим сумуєте?
— У Сумах спокійно і тихо, а Сеул – це постійний рух, багато автомобілів і так само багато людей. Якщо згадати скільки в Сумах раніше ходило людей дивитися на святковий салют, то тут на свята кількість цих людей можна помножити на мільйон. Ми на свята й вихідні дні намагаємося бути вдома, бо занадто багато скрізь людей, можна навіть не знайти місце, де поїсти.
— Трішки відійдемо від теми та поговоримо про те, що болить. Ви були у Сумах під час повномасштабного вторгнення? Що відчували, коли зрозуміли, що на Батьківщину був здійснений ворожий наступ? Ваші рідні залишилися в Україні?
— Ми з чоловіком були в Сеулі у той момент, моя мама теж була у нас в гостях. У неї був зворотний квиток на літак на 22 лютого, але ми його скасували і, як виявилося, не даремно. Коли почалася повномасштабна війна, звісно були шоковані, почали передзвонюватися з родичами, друзями. Сподівалися, що це день-два й закінчиться. На відстані – це теж було дуже страшно і важко морально. Не уявляю, як почуваються ті, кому довелось переховуватися у підвалах, бачити танки та чути вибухи. У Південній Кореї не велика українська громада, але в Сеулі досі проводяться мітинги на підтримку України, організовуються збори коштів, аукціони різні, проєкти. Взагалі не вірила у те, що таке можливо.
— Чи читали наші новини про Лисенка: про хабар і його відсторонення? Хотіла б запитати Вашої думки про нього: чим запам’ятався?
— Так читала в новинах, не можу сказати нічого про мера, але коли ми були в Сумах, останнього разу у 2020 році, то я була трохи шокована, що наші громадські маршрутки з кожним роком стають все гіршими й нічого не замінюється. Чоловік тоді сказав, що нічого, у Кореї 40 років тому теж такі були, але від цього стало тільки сумніше. Бо 40 років тому самої Кореї як такої розвиненої країни ще майже не було.
А щоб детальніше дізнатися про культурний корейський центр у Сумах, читайте також:
Культурні центри в Сумах
Біловол Наталія Приєднуйтесь до наших сторінок в соцмережах і слідкуйте за головними подіями: Telegram Viber Facebook
