10 травня 2025 року обірвалося життя Ігоря Миколайовича Коловоротного — бойового медика, офіцера Збройних сил України, Людини з великої літери. Йому назавжди 27.
Це не просто втрата — це порожнеча, яку вже нічим не заповнити. Ігор не був пересічним військовим чи лікарем. У ньому поєднувалося те, що здається несумісним: глибока внутрішня сила й тонка вразливість, медична точність і художня чутливість. Ігор Миколайович Коловоротний народився 15 липня 1997 року у місті Глухові. Його знали як порядну людину. Випускник загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів №2, яку закінчив з золотою медаллю, вихованець музичної школи. Мав ту рідкісну здатність чути глибше, відчувати сильніше, розуміти ширше. Його гумор завжди міг підтримати, а мовчання — сказати більше, ніж будь-які слова. А ще в нього було тату, як відображення душі: «Незламна воля — непозбувана бентега». Він справді був незламним. І не просто жив із цією «бентегою» — він з нею творив, працював, воював і надихав. На початку повномасштабного вторгнення Ігор не залишився осторонь. Він зробив вибір — захищати. Спочатку в складі сил територіальної оборони, потім на передовій Луганщини, далі — у реанімації Головного військового госпіталю. А згодом — фельдшер медичної роти, начальник медичного пункту механізованого батальйону. Він не просто лікував — він був тилом для кожного солдата. Знаходив ресурси, забезпечував, комунікував із волонтерами, встигав усе. Бо знав, що життя — найцінніше. А ще встиг любити. Своїх батьків, з якими мав особливий зв’язок. Свою наречену Яну — ту, з якою планував майбутнє, про яку говорив з ніжністю. Своїх побратимів, яких не раз витягував із найважчих ситуацій. І своє місто, свій Глухів — де його пам’ятатимуть не лише як Героя, а як рідного. Виконавчий комітет Глухівської міської ради висловлює щирі і глибокі співчуття родині, близьким, побратимам та всім, хто знав Ігоря Коловоротного. Ми дякуємо за сина, який став прикладом мужності. За воїна, який ніколи не зрадив. За людину, яка навіть у темні часи залишалася світлом. Ми всі у великому боргу перед ним. І цей борг — пам’ятати. Жити так, як гідно його жертви. Говорити про нього. Передавати далі історію його життя. Бо таких людей не можна забути. Світла тобі пам’ять, Ігорю. Ти назавжди з нами — у серцях, у вулицях твого рідного міста, у спогадах і в кожному, кого ти врятував. Схиляємо голови. Дякуємо. Пам’ятаємо. Глухівська міська рада
