З превеликим жалем повідомляємо, що Глухівська громада втратила свого захисника — Василя Неговоренка, який загинув 20 березня 2025 року під час виконання бойового завдання в районі села Новоданилівка Запорізької області. Його життя обірвалося на передовій, там, де вирішується майбутнє нашої країни. Він був із тих, хто не чекає наказу, коли Батьківщина в небезпеці. Із тих, хто не зраджує присязі навіть тоді, коли навколо — вогонь, смерть і тиша рації. Василь Неговоренко — це ім’я, яке варто пам’ятати. Бо саме такі люди — фундамент нашої свободи.
Народжений 14 січня 2000 року у селі Баничі на Сумщині, Василь з дитинства мав щось особливе в очах — серйозність, внутрішній стержень, ту глибину, яка рідко зустрічається в юнацькому віці. Його вабили не красиві обгортки життя, а справжнє — те, в якому є честь, відповідальність і служіння.
Його шлях до війська почався ще до великої війни. Строкова служба, а потім — контрактна. З 2019 року він обрав шлях воїна. Служив у Повітряних Силах, був морським піхотинцем, а згодом став одним із тих, хто прориває тишу фронту — оператором БпЛА.
У його руках дрон був не просто технікою — це було продовженням його серця, його зору, його інтуїції. Василь вмів бачити те, що ховалося у тінях, і передавати побратимам точну картину поля бою. Неодноразово рятував життя — завдяки його відеоаналізу вчасно виявляли засідки, техніку та вогневі точки ворога.
Та навіть поза бойовими діями він залишався Людиною з великої літери. Він умів підтримати словом. Умів жартом розрядити атмосферу. Умів мовчати тоді, коли слова вже були зайві. Побратими згадують його як людину, на яку можна було покластися у будь-яку хвилину. Його називали «Гром” — і це був не просто позивний, а символ сили, рішучості та ясного сигналу для ворога: «Ми тут, і ми незламні».
Після одного з поранень він міг би залишитися у шпиталі, але вирішив інакше — повернувся на фронт, бо знав: там його місце. Йому не треба було пояснювати, що таке обов’язок. Він був із тих, хто захищає не лише землю, а й майбутнє. Своє, своїх рідних, всіх нас.
Його серце зупинилося на передовій. Йому було лише 25. Попереду було ще так багато — життя, любов, плани, мрії. Але він віддав найдорожче, аби ми мали шанс жити вільно.
У Василя залишилися батьки, молодші брати, дружина, з якою він не встиг прожити навіть року. Тепер кожне фото, кожен лист, кожен спогад — як реліквія, як голос його душі, що ще говорить з нами через час і простір. Він — один із тисяч, хто став щитом для України. Але кожна така історія — це цілий Всесвіт. І якщо ми будемо пам’ятати — він житиме в серцях. Завжди.
Виконавчий комітет Глухівської міської ради висловлює щирі співчуття рідним та близьким загиблого героя. У цю скорботну мить ми розділяємо ваш біль і схиляємо голови у глибокій шані. Нехай Господь дає сили пережити цю втрату.
Ми щиро дякуємо Василю за безстрашну службу, за мужність, за відданість Україні. Дякуємо родині — за те, що виховали справжнього патріота. Пам’ятаємо. Вдячні. Несемо цю пам’ять далі.
Вічна слава Герою! Вічна пам’ять Захиснику!
