Євген Мурза — історичний мотиватор із Сум, екскурсовод і співавтор проєкту “Комік плюс історик”. Він популяризує історію Сум і Слобожанщини та проводить екскурсії.
У розмові з Суспільним Євген розповів про міські легенди, внесок Кондратьєвих і Харитоненків, чому Суми можна порівнювати з Бостоном, а також про поїздку до Суджі для запису одного з епізодів подкасту. Про це все і те, як сьогодні змінюється сприйняття історії прикордонного міста – далі в інтерв'ю.
Місце зустрічі – Свято-Воскресенський Катедральний Собор
Ми зустрічаємося з Євгеном Мурзою біля Свято-Воскресенського Катедрального Собору не випадково. Історичний мотиватор каже, це святиня у Сумах і серце міста.
“Його бачили всі покоління жителів міста. Ті перші українці, які будували власними руками Суми. І він об'єднує всі покоління. Тому вважаю, це найважливіша споруда, яка є у нашому місті.Бля Альтанки можна зустрітися, або як на “Монарху” чи “Караваї” старше покоління зустрічається. Там, де зараз магазин “Алло”. Але, власне, на Воскресенському соборі мало хто зустрічається. І на початку кожного інтерв'ю зі ми зустрічаємось тут”
Одна з найстаріших церков на Лівобережній Україні
Цей собор – одна з перших кам'яних споруд Слобожанщині, коли сюди заселялися у другій половині XVII століття.
“Його будували на кошти і засновника міста – Герасима Кондратьєва. Точніше, будівництво велося більше його сином Андрієм Конратьєвим. Це місце попри духовне та історичне, ще й елітарне. Тому що воно будувалося козацькою старшиною, і храм був домовою церквою родиною Кондратьєвих”, пояснює Євген.
Свято-Воскресенський Катедральний Собор, Суми, 2026 рік. Суспільне Суми
За його словами, у соборі була усипальниця родини, яка не збереглася. Звернувши увагу на буділю, можна помітити, що за формою вона триглава. Це саме форми питомі для української сакральної архітектури.
“Навіть коли ми кажемо, що це українське барокко, але можна сказати, що це не барокко, а український стиль XVII-XVIII століть. І от уявляєте, храм був закладений в 1696 році, при тому, що Суми засновано в 1555 році XVII століття. І коли я так порівнюю, кажу: “Дивіться, українці освоювали схід Європи”.Власне, це є Слобожанщина, південь України, далі йде Дон, скажімо так. То європейці там колонізували, освоювали Північну Америку. Я часто порівнюю Суми і Бостон.Бостон там заснований в 1630-му, старший на трошки за місто Суми, але найстаріша кам'яна церква там 1820-х років. І коли ти розумієш, що ця споруда важлива в усіх його розуміннях, тим паче храм, усипальниця, серце міста. Також Воскресенський собор являвся системою, частиною фортифікаційної системи. Тобто він мав ще оборонну значимість також”
Через атаки РФ пошкоджень та руйнувань зазнала не одна історична будівля Сум. Так, 11 вересня 2025 року російський дрон влучив у Свято-Воскресенський кафедральний собор.
“Один із безпілотників влучив у двері на другому поверсі. Ми бачимо, що двері перемогли в цій битві. Це, знаєте, такий маленький шрамик на найважливішій споруді в місті Суми”
Чи була у Кондратьєвих сестра-розбійниця ?
Окрім історичних фактів існують і легенди про собор. Одна з них, що начебто сестра Кондратьєвих – Марія, була розбійницею і її замурували у храмі. Євген Мурза додає, ця легенда зявилась приблизно у XIX столітті.
“У Герасима Кондратьєва не було сестри, принаймні вона не фіксується в ніяких документах, але була донька Маруся, Марія. І вона є в заповіті, де він їй коралове монисто дає. Але в 30-х роках минулого століття в стінах знайшли залишок жіночих кісток, і є така думка у сумських істориків, що це може і бути тіло Марусі – доньки, не сестри”
Невідомо, чи вона там померла, чи храм ще будувався. Проте будівля була родинною Конратьєвих, тож поховати людину зі своєю сім'єю було достатньо правильно, додає Євген.
Сумський історик Олег Корнієнко досліджував тему сестри, і за його даними, легенда дійсно пов'язана з розбійницями, але не з Сумами.
“Тобто воно все перепливлося просто в одне ціле. Бо ще в ХІХ столітті один єпископ Філарет, який описував цю легенду – казав, що в кам'яній стіні замурували сестру. Але історики потім поставили питання: а де ж ця кам'яна стіна. І подумали, що Воскресенський собор був єдиною кам'яною спорудою. Хоча, вочевидь була і інша кам'яна споруда, яка, можливо, навіть старше Воскресенського собору”, – говорить Євген.
Євген Мурза. Суспільне Суми“Дуже класно, що в нас є такі легенди, міфи, тому що вони певною мірою утворюють культурний простір. Але вони не відповідають самій історії, об'єктивній, яка вона була”
Сумки: легенда про назву Сум
В одній з легенд йдеться, що начебто на березі річки Псел знайшли три мисливські сумки із золотом. І саме за них побудували місто.
“Тому ми – Суми і герб у нас теж три сумки. Але місто Суми спочатку мало взагалі іншу назву, воно називалося Сумин. І дуже ймовірно наголос на останній склад. Походить назва від сучасної річки Сумки, яка тоді називалася Сума або ж навіть Сумин”, – зазначає Євген.
Французький картограф Гійом Левассер де Боплан написав книгу “Опис України”. Він служив в Речі Посполитій і пробув в Україні понад 15 років. Євген зазначає, це одна з перших робіт, яка розповідала європейцям про наш край. Згодом картограф вписав до карту річку біля Сум, яка впадає у Псел і має таку ж назву як і місто.
Пам’ятний знак «Сумка», Суми, 2026 рік. Суспільне Суми“Тобто походження назви від річки, а вона не про торби. Торба не слов'янського походження, це тюркське слово. Так само і Сума, в очевидь, тюркське або навіть має і фіноугорське походження. Бо в Карелії, наприклад, біля Фінляндії, на тому півострові є теж таке містечко Сумін Острог. І річка Сума там теж є.Біля Сумах є річки, які мають корінь Су. Наприклад, річка Сума і річка Сумка – це зараз Стрілка. Річка Сула, яка починається недалеко від Сум і річка, яка є притоком річки Псел – це річка Суджа. Тобто і тут є корінь Су. І давно вже відомо історикам, що Су – корінь тюркських мов, означає вода”
За даними сучасного історика Володимира Маслічука, ймовірно, сумська легенда походить від родової легенди Герасима Кондратьєва. Начебто він воював і у лісі загубив сумку.
“Тому що ще в XIX столітті у Кондратьєва зберігалася сумка, як реліквія власної родини”
Хто ходить на екскурсії Сумами ?
Євген каже, попит завжди на одному рівні, але змінилася аудиторія. Мова про людей, які приїхали у Суми через службу чи на постійне місце проживання.
“Якщо раніше це були мешканці, які народились в Сумах, то зараз вже бачу, що це достатньо велика кількість людей, яких доля зараз зв'язалася з цим містом”
Екскурсія Євгена Мурзи. Архівне фото
Додає, попит є завжди і повітряні тривоги людей не зупиняють.
“Я і в Києві екскурсії проводив. Ці люди хочуть приїхати в Суми, але бояться. Ми втрачаємо певну кількість охочих, які приїжджали би на вихідні. Були б у мене екскурсії, так само би зайшли в барчик, ресторанчик, музей – прогулялись по місту. Дивитесь на місто, в якому живете, але вже інакше.От я б хотів побувати у себе на екскурсії зі сторони, розумієте, прийти і теж послухати. Тому що це трішки для рефлексії, інколи медитативно. Тому що ви стоїте і дивитесь на якусь будівлю, 5-10 хвилин слухаєте історію, трішки переноситеся там в епоху минулого. Думаєте, чому ця споруда в такому поганому стані, вона можливо цінна. Уявляєте місто, яке могло бути. І потім до вас приходить, що вау, тут є що показати і розказати. В будь-якому місті насправді є що показати і розказати, яке б воно не було”
Місто козацької слави чи цукрова столиця: чому сум’яни обирають різні історичні маршрути
Найпопулярнішою залишається вулиця Троїцька, проте є й інші маршрути.
“Абсолютна більшість жителів Сум, коли кажуть про історію, поєднують її з цукровою промисловістю та Харитоненками. Це XIX століття. Але ж Суми – це місто XVII століття. Виходить, два століття кудись зникають. Ми знаємо, що це місто козацької слави, але що саме козацьке там залишилося? Більшості людей це невідомо”, – розповідає Євген.
Троїцький собор, Суми, 2026 рік. Суспільне Суми
За його словами, авторська екскурсія “Слобідський шлях. Козацька історія міста” спрямована саме на те, щоб підкреслити старовинність Сум. Проте проводити її складніше, адже збереглося лише кілька об’єктів тієї доби.
Натомість вулиця Троїцька притягує людей своєю архітектурною цілісністю, попри втручання забудови 1960-х років.
“Сама вулиця вже прекрасна візуально. Це Троїцький собор, костел, старі навчальні заклади. Тут є на що подивитися”
Троїцький собор, Суми, 2026 рік. Суспільне Суми
Окрім архітектурних маршрутів, Євген Мурза проводить екскурсії й іншими знаковими локаціями, зокрема Центральним кладовищем.
Внесок Кондратьєвих у розбудову Сум
Внесок родини Кондратьєвих у розвиток регіону Євген називає колосальним. За його словами, саме під егідою цієї родини козацької старшини відбулося цивілізаційне освоєння територій.
До середини XVII століття вона не мала безперервних поселень. Під проводом Кондратьєвим було заснування міст, монастирів, оборонних споруд, розвиток торгівлі.
Архівне фото Сум. Відкриті джерела
Що ще заснували Кондратьєви
- Успенський чоловічий монастир (сучасна Мала Чернеччина). На середину XVIII століття тут було три кам’яні храми. Нині від нього залишилася дзвіниця на височині поблизу Токарів. За часів цариці Єкатєріни ІІ у монастирів віднімали майно, і закривали.
- У монастирі створювали іконостаси. Вони вважалися одним із найкращих на Слобожанщині, каже Євген.
- Жіночий Іоанно-Предтеченський монастир на Луці.
- Горнальський монастир у Суджанському районі РФ.
Як пояснює Євген, монастирі того часу були не лише релігійними спорудами, а й центрами соціального та економічного життя.
“При монастирях діяли школи, шпиталі для хворих та людей старшого віку. Там працювали майстерні, де створювали іконостаси, що вважалися одними з найкращих на Слобожанщині. Також монастирі мали свої економії, сади та гуральні. Для глибоко віруючих людей того часу все життя — від народження до смерті – було пов’язане з церквою”, – розповідає Євген Мурза.
Флігель сучасного Сумського класичного ліцею, Суми, 2026 рік. Суспільне Суми
Чому Троїцький собор міг би прикрасити будь-яку європейську столицю
Період кінця XIX – початку XX століття історичний мотиватор Євген Мурза називає “золотим” періодом Сум. Саме тоді місто розвивалося найбільш гармонійно, набуваючи того естетичного обличчя.
“Коли ми дивимося на старі світлини центру Сум, люди часто дивуються: "Ого, це як у Празі чи Відні!". Але це були Суми 100 років тому. Тоді мільйонери-меценати дбали про те, щоб місто мало свій стиль і витриману естетику”
Троїцький собор, Суми, 2026 рік. Суспільне Суми
Головним символом цієї епохи є Троїцький собор – храм, який, за словами Євгена, за рівнем виконання гідний стояти в будь-якій європейській столиці.
“Я завжди згадую Відень, бо це таке ж світле, "біле" місто. Якщо Троїцький собор поставити десь поруч із віденськими бароковими храмами, він виглядатиме абсолютно органічно. Це унікальна споруда, яка викликає ефект "вау" у кожного, хто бачить її вперше”, – зазначає історичний мотиватор.
Собор став квінтесенцією бізнес-імперії цукрозаводчиків Харитоненків. Павло Іванович Харитоненко не шкодував коштів на будівництво, яке тривало на початку ХХ століття, каже Євген. Проте, попри велич, собор так і не був завершений у повній відповідності до первісного задуму архітектора Карла Шольца.
“Шольц помер до завершення робіт, а фінансові труднощі родини Харитоненків призвели до того, що деякі деталі залишилися лише на папері. Наприклад, у нішах за колонами мали стояти скульптури. Цікаво, що собор мав стати центром великої Троїцької площі. Нині ж ми бачимо лише частину того простору, оскільки площа в її первісному розумінні так і не була сформована”
Песик на Троїцькій вулиці, Суми, 2026 рік. Суспільне Суми
“Слобожанське Беверлі-Гіллз”
Вулиця Троїцька – одна з найстаріших у місті. За словами історичного мотиватора, вона була головною віссю розвитку Сум у північному напрямку та осередком життя місцевих промисловців.
“Це була дуже заможна вулиця. Тут мешкало багато людей, пов'язаних із цукровим бізнесом. Наприклад, навпроти собору стоїть невеликий будинок, де жив директор Павлівського рафінадного заводу Олександр Крінер. На початку вулиці ми бачимо міське училище, садибу та контору родини Харитоненків”
Троїцька вулиця, Суми, 2026 рік. Суспільне Суми
Окрім Троїцького собору, тут розташований костел. Раніше на вулиці також знаходилася лютеранська кірха. Ще є будівля другої жіночої гімназії, гімназія та її гуртожиток, зведений у стилі неоготики. Також садиба німецької родини Шрейнерів та палацовий комплекс сучасної дитячої лікарні Святої Зінаїди.
Євген Мурза зазначає, що раніше вулиця мала переважно садибний характер — будинки були одно- або двоповерховими. Проте у 1960-х роках архітектурна цілісність була порушена масовим будівництвом “хрущовок”.
Сумська класична гімназія, Суми, 2026 рік. Суспільне Суми“В одному із краєзнавчих журналів Троїцьку назвали "Слобожанським Беверлі-Гіллз". І це порівняння не випадкове. Навіть попри сучасну забудову, ми можемо уявити її колишню велич за тими спорудами, що збереглися на початку вулиці”
Ще на Троїцькій є дендропарк імені Івана Смолова та старовинна садиба ЛСУ.
Троїцька вулиця, Суми, 2026 рік. Суспільне Суми
Від Сіверщини до Слобожанщини: особливості міст Сумщини
Сумщина має в собі декілька історико-географічних регіонів України.
“Південна частина — це Слобожанщина. Північна — Сіверщина та Полісся. Цю різницю можна помітити навіть у народній архітектурі XIX – початку XX століття. Наприклад, хати на півночі мають більше дерев'яного оздоблення довкола вікон, іншу форму димарів та віконниць, ніж на півдні Слобожанщини”, – каже Євген.
Різняться міста регіону і за часом заснування: Путивль, Глухів та Ромни мають давнє походження. Суми та Охтирка були засновані значно пізніше – у XVII столітті.
Особливе місце в цій структурі посідає Путивль. Як пояснює Євген Мурза, довгий час місто було “воротами” між Московським царством та Великим князівством Литовським.
Вікторія Грамм, Євген Мурза. Суспільне Суми“У Путивлі можна побачити унікальне поєднання: сакральну архітектуру чисто московського зразка, як-от Спасо-Preображенський собор, і поруч — церкву Миколи Козацького в українському стилі. Це місто дуже виокремлюється на фоні інших”, – додає історичний мотиватор.Щодо сучасного вигляду, то обласний центр залишається унікальним завдяки капітальній розбудові XX століття: “Суми виділяються авторськими проєктами в стилі бруталізму: площа Незалежності, Будинок рад, театр, бібліотека”
Бажання дослідити села
До великої війни Євген планував поїхати у прикордонні Миропілля, Запсілля, Могрицю, Грунівку. Каже, це унікальні місця по природному ландшафту та збереженій архітектурі.
Мотиватор додає, у багатьох селах були палаци. Наприклад, у Бездрику був палац у стилі класицизму. Ще Хотінський палац.
“Ми нездарні на збереження”: про занепад унікальних садиб Сумщини
На думку історичного мотиватора, більшість історичних споруд Сумського району перебувають у критичному стані.
“Садиба в Кияниці – це трагічна історія. І далеко ходити не треба: у Старому селі є дві прекрасні будівлі. Одна з них – кам’яниця Кондратьєвих, якій приблизно три сотні років. Це одна з найстаріших кам’яних споруд на Лівобережній Україні”, – говорить Євген.
Поруч із цією пам’яткою розташований палац родини Зборомильських XIX століття.
“Раніше там була школа, а коли вона переїхала в нову будівлю, палац перетворився на руїни. Але якщо давньоримські руїни мальовничі та романтичні, то наші стали місцем для сміття. Замість реставрації на території садиби Зборомильських з’явилося лише оголошення про штраф за викидання сміття, тоді як сама пам’ятка продовжує розсипатися”
Архівне фото Сум. Відкриті джерела
Євген Мурза переконаний: будь-яка спільнота, яка пишається собою, показує весь культурний прояв через архітектуру.
“Я суб’єктивно скажу: ми нездарні на збереження пам’яток архітектури. Коли ми кажемо, що чимось пишаємося, нічого ми не пишаємося, нічого ми не зберігаємо. Це така правда, яку я скажу про Сумський район”
“Відсутність політичної волі та культурної освіченості”: чому архітектура Сум завжди “на часі”
На думку історичного мотиватора Євгена Мурзи, занепад історичної забудови Сум – це відсутність політичної волі та культурної освіченості.
“Знаєте, я вже не знаю, як це можна в Україні зберігати. Всі інші механізми — юридичні чи законодавчі — працюють, проблема саме в розумінні важливості. Уявляєте, є споруда, якій 300 років, вона просто розсипається, поки ми їдемо в Європу і захоплюємося тамтешніми пам’ятками, яким стільки ж”
Архівне фото Сум. Відкриті джерела
Євген Мурза впевнений: аргумент про те, що відновлення міста “не на часі” через війну, хибне. Він наводить приклад того, як у Луцьку продовжують оновлювати освітлення та фасади, тоді як історичний центр Сум не бачив капітального ремонту понад 20 років.
“Скільки людей зараз проходить через Суми? Багато військових тут служать, до них приїжджають дружини, діти. І їм треба прогулятися містом, насититися ним. Як було б краще: щоб місце було красивим і відновленим, чи щоб воно розсипалося на очах? Коли кажуть "не на часі" — це не так. На часі дороги, бо це інфраструктура, але архітектура – типу не на часі”
Пам’ятний знак «Сумка», Суми, 2026 рік. Суспільне Суми
Попри критичний стан будівель, історичний мотиватор бачить силу міста в його жителях.
“Радує те, що зусиллями жителів Сум індивідуальними чи колективними – місто все ж змінюється. Як-от Дворик на Кузнечній чи Артдвір на Воскресенській. У цьому і є сила Сум – у його людях”
“Це була історична місія”: поїздка до Суджі
У серпні 2024 року, на День Державного прапора, Євген Мурза разом із коміком Феліксом Редькою відвідали Суджу. Метою поїздки був запис епізоду проєкту «Комік + Історик» у місцевому краєзнавчому музеї, щоб зафіксувати історичний документ для майбутніх поколінь.
Суджа – це місто, засноване українцями, невід’ємна частина Слобідської України. Її варто сприймати так само, як Білопілля чи Миропілля, адже колись тут містилися сотні Сумського слобідського козацького полку.
За словами Євгена Мурзи, у 1918 році місцева влада Суджі офіційно клопотала перед Києвом про долучення до новоствореної Сумської губернії. Аргументували це тим, що дві третини населення повіту були українцями, а саме місто заснували дніпровські козаки.
Євген Мурза у Суджі, 2024 рік. Архівне фото
Окрему увагу під час візиту приділили місцевому краєзнавчому музею. Попри те, що будівля була доглянутою, історик помітив у експозиції замовчування українського минулого. Там був наратив, що нібито місто заснували черкаси.
“Черкасами називали українських козаків в Москві в XVII столітті. Це екзонім. Тобто це не власна назва, а зовнішня назва бюрократична, яка була в Москві. Тобто для українських козаків. І тому там сказано, що черкаси прийшли і заснували Суджу”
Водночас на музейних картах було видно, що перші жителі прийшли з території сучасної Полтавщини та Надніпрянщини, а не з умовного Уралу, пояснює Євген.
Серед цікавих експонатів музею Євген виділив макет Суджанської фортеці та залу, в якій був бюст актора Михайла Щепкіна, який навчався у цьому місті. До слова, саму у Суджі він і навчався.
Фелікс Редька та Євген Мурза у Суджі. Архівне фото
Наприкінці Євген та Фелікс залишили у музеї портрет Герасима Кондратьєва.
“У музеї не було жодних згадок про Сумський полк, усе подавалося дуже розмито. Видно, що Суджанський край був штучно прищеплений до Курщини, адже географічно, економічно та історично він значно ближчий до Сум”
Території Слобожанщини, які нині належать до сучасної Росії
За словами історичного мотиватора Євгена Мурзи, Слобожанщина – це значно ширше поняття, ніж просто Сумська чи Харківська області.
"Якщо ви візьмете назви, які зараз на слуху – Тьоткіно, Суджа, Грайворон, Козинка – це все територія Слобідських полків. Вона простягається від Білопілля через усю південну Сумщину, Охтирщину, майже всю Харківщину до північної Луганщини та Донеччини. Наприклад, Святогірськ і Бахмут – це теж Слобідська Україна"
Портрет Герасима Кондратьєва, який лишили у Суджанському краєзнавчому музеї. Архівне фото
Окрему увагу Євген Мурза приділяє територіям, які нині належать до Воронезької області Росії. За його оцінкою, близько 40% цього регіону – це історичні слобідські землі.
"Такі міста як Острогозьк, Богучар чи Росош були засновані у XVII столітті нашими предками, вихідцями з Надніпрянщини. Вони будувалися за тим самим принципом, що й Суми, Білопілля чи Охтирка”
Фундаментом цього краю були п'ять Слобідських козацьких полків:
- Сумський;
- Охтирський;
- Харківський;
- Ізюмський;
- Острогозький.
"Острогозький полк практично повністю розташовувався на території сучасної Воронезької області. Фактично, він був відірваний від України, хоча історично та культурно є невід'ємною частиною нашого регіону"
Євген Мурза. Суспільне Суми
"Не бачу іншого місця для життя": про повернення з Риму до Сум
Попри досвід життя за кордоном, історичний мотиватор переконаний: його місце – саме на Сумщині. Він жив в Італії з 14 до 25 років.
"Я був повністю інтегрований: маю італійську освіту, вільно володію мовою, але ментально я ніколи не був там. Моя Україна, в узькому розумінні – це Суми, Сумщина, Сумський район, Сумська область. Це села Миколаївка, Кровне, Ульянівка, де жили мої дідусі та бабусі. Там моє коріння і могили предків. Мене тримають люди, архітектура та саме відчуття себе в цьому просторі. Я не бачу для себе іншого місця для життя. Так комфортно, як у Сумах, мені не буває ніде”
Родинна пам’ять та сила поколінь
Історичний мотиватор каже, що поки не займався професійною генеалогією, адже це потребує фахових навичок роботи з метричними книгами.
Прадід Євгена Мурзи з родичами. Архівне фото"Коли ти дивишся на ці фотографії, особливо на своїх дідусів та бабусь молодими, ти розумієш плинність часу. В мені тече їхня кров. Я можу ніколи не бути знайомим зі своїм прапрадідом, але коли замислюєшся, скільки людей стоїть за твоєю спиною, приходить відчуття насичення"
За словами Євгена, саме розуміння того, скільки поколінь предків жили на цій землі, і робить її рідною.
“Старі такі фотографії приносять в людський вимір, що життя плине і воно змінюється та закінчиться. Але коли ти задумуєшся, що в тебе є життя, воно було тобі даровано, що ти існуєш, ти мислиш – це унікально. І коли думаєш, що ти живий – це вже великий дар. Навіть попри ті страждання, які є. І найголовніше, це люди, які довкола тебе”
