Сьогодні, 13 листопада, Шосткинщина проводжала в останню путь двох своїх синів та Захисників. Про це повідомляє міський голова Микола Нога.
Олексій Буйницький народився 4 вересня 1988 року у місті Шостка. Саме тут розпочалася його життєва історія, минули дитячі та юнацькі роки. Навчався у Шосткинській загальноосвітній школі №12, де закінчив вісім класів. Згодом вступив до коледжу імені Івана Кожедуба, а після його закінчення продовжив навчання у Шосткинському інституті Сумського державного університету за спеціальністю «Інженерна механіка».
Ще з дитинства Олексій любив малювати та відвідував художню школу мистецтв. У дорослому житті захоплювався будівництвом і риболовлею. Був працьовитим, відповідальним, добрим та врівноваженим. Любив свою родину, завжди намагався потішити близьких. Особливо любив дарувати подарунки, адже радість рідних була для нього справжнім задоволенням.
Олексій був люблячим батьком. Його синові Тихону десять років. Він хотів бачити, як росте син, бути поруч із ним, допомагати та підтримувати…
Військовий досвід Олексій здобував ще під час антитерористичної операції. Згодом продовжив захищати Україну на Луганському, Донецькому та Харківському напрямках. Проходив артилерійську підготовку в Польщі та Німеччині. Виконував бойові завдання, мав поранення, але залишався в строю. Серед побратимів мав позивний, який свідчить про його любов до рідного міста – «Шостка».
Олексій проходив військову службу за контрактом. Служив старшим солдатом, номером обслуги самохідного артилерійського взводу дивізіону військової частини А3091. Був відзначений медаллю «За сумлінну службу» та нагородою Головнокомандувача Збройних Сил.
Попри службу далеко від дому, він щодня знаходив час для мами. Телефонував, розповідав про себе, цікавився її справами. А кожного вечора надсилав їй побажання доброї ночі. Під час однієї з останніх розмов сказав, що дуже любить її та скоро приїде у відпустку. Мама дуже чекала на цю зустріч…
Після завершення війни Олексій хотів відкрити власний бізнес. Планував займатися улюбленою справою, більше часу проводити із сином і родиною. Він мріяв про звичайне мирне життя, до якого так прагнув повернутися.
9 листопада 2026 року близько 15:00 під час виконання бойового завдання в Чугуївському районі Харківської області внаслідок ворожого удару безпілотного літального апарата по автомобілю Олексій загинув, отримавши поранення, несумісні з життям.
Йому було лише 38 років…
Олександр Корольов народився 14 серпня 1994 року в місті Шостка, де минули його дитинство та юність. Разом із сестрою Катериною вони зростали, ділили дитячі радощі та сімейне тепло. Навчався у Шосткинській загальноосвітній школі № 11 і здобув неповну середню освіту. Згодом вступив до вищого професійного училища № 19, де опанував професію столяра-будівельника.
Упродовж життя працював охоронником. Був добрим, старанним, товариським і відповідальним. Умів знаходити спільну мову з людьми, цінував щирість і прості життєві радощі. Любив відпочинок на природі. Олександр Сергійович мріяв про звичайне мирне життя — без війни, тривог і втрат. Про майбутнє, у якому можна було б спокійно працювати, радіти кожному новому дню та будувати власні плани.
20 травня 2026 року чоловік став на захист України. Служив у військовій частині А4640 на посаді механіка-водія штурмового батальйону. Військове звання — солдат.
5 листопада 2026 року Олександр Сергійович помер унаслідок поранень, отриманих під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Білозерське Покровського району Донецької області, захищаючи Україну від російської агресії.
