Сьогодні, 5 липня, минає рівно рік від дня загибелі військовослужбовця Геннадія Генкала. Військовослужбовець загинув рік тому, під час виконання бойового завдання у Краматорську внаслідок артилерійського обстрілу. Після початку повномасштабної війни Геннадій долучився до територіальної оборони, а згодом продовжив службу у лавах Збройних сил України. У річницю загибелі рідні згадують захисника, його життя та нездійснені плани. Як у родині бережуть пам’ять про нього – далі у матеріалі Суспільного.
У річницю загибелі Геннадія Наталія Генкал о дев'ятій годині запалює свічку в пам'ять про сина. Каже, від дня його загибелі робить це щоранку.
“Вранці, десь о 7:50, чую дзвінок у двері. Відчиняю – Оля стоїть на порозі. Я одразу зрозуміла, що вона приїхала так рано неспроста. Кажу: «Що сталося? Гена?» Так і дізналася, що він загинув. Це всі його речі, це його улюблена панамка. Він усюди був із нею. Цю панамку я залишила собі на пам'ять. Вона не прана. Щоб відчувався його дух, його запах”, – пригадує Наталія, мама чоловіка.
Фото Геннадія Генкала. Суспільне Суми
Геннадій Генкал військовослужбовець 44-ї окремої механізованої бригади загинув під час виконання бойового завдання у Краматорську внаслідок артобстрілу 5 липня 2025 року. За день до його загибелі, згадує сестра Ольга Бондаренко, вони востаннє говорили телефоном.
“4 липня, це була п'ятниця. Це було десь о 20:00-21:00. Пізно-пізно він подзвонив. Був безмежно сумний. Ясно, що він нічого не розповідав, казав: «Так, усе добре, усе нормально». Але я кажу: «Гена, ну я розумію, що щось не те». Так, так, не те. Звичайно, не те, їх же так обстрілювали, що вони з бліндажа взагалі не виходили. Сіли в екіпаж і поїхали на завдання. Потім танк поставили і з танка бігли в бліндаж, у своє укриття. І під час цього почався артобстріл, і один він з екіпажу отримав осколкове поранення. Воно виявилося несумісним із життям”, – пригадує сестра Ольга.
Дитячі фото. Суспільне Суми
Після початку повномасштабної війни Геннадій долучився до територіальної оборони. 19 грудня 2022 року продовжив службу у лавах Збройних сил України, розповідає Ольга.
“Вечір, 2022 рік, Святий Миколай. Він мені дзвонить: «Все, Олю, батькам нічого не кажи, я поїхав». Я кажу: «Ох, Гена, ну ти що?» А він: «Ні-ні, я вирішив, вже давно хотів, і так довго витримав. Все, я поїхав. Буду дзвонити, писати. Завтра зранку батькам подзвоню, бо на ніч не хочу». Так він і поїхав у нас”, – говорить жінка.
“Це таке питання, яке воно навіть не обговорювалося і в нього в голові навіть не було – піти чи не йти. Він чітко знав, коли почалася війна, що він піде, тому що, ну, хто як не він”, – каже цивільна дружина Крістіна Кузьміна.
Могила Геннадія Генкала. Суспільне Суми
Особисті речі Геннадія й нині зберігають у батьківському будинку. Частину з них після його загибелі родина передала побратимам.
“Ножів було дуже багато. Він їх збирав, йому їх дарували, і він привозив їх додому. Усі ножі я роздав військовим. Їх було понад 10. У нас була кімната, приблизно чотири на чотири метри, і вся була заставлена його речами: новими берцями, туфлями, комбінезонами, плащами. І коли він загинув, ми все це передали військовим, оце ще речі лежать , це ми зберегли, що прийшло. Часи це його були ми на згадку залишили на все життя , чашкою він користувався , теща подарувала. Ось Христина подарувала йому зайчика. Він завжди був із ним”, – додає тато Володимир Генкал.
Іграшка на могилі. Суспільне Суми
Найбільше, згадує Ольга, Геннадій полюбляв готувати: “Картошка жарена – це вообще його улюблена страва була. На позиціях він завжди хлопцям своїм готував. Це з його побратимами, які й зараз нам телефонують оці хлопчики”.
Геннадій полюбляв подорожувати, розповідає цивільна дружина загиблого військовослужбовця Крістіна. Однією з їхніх спільних мрій була поїздка до Карпат, однак здійснити мрію так і не встигли. Геннадію назавжди залишиться 44 роки.
“Потім ми вже з його батьками, з сестрою, племінницями та моєю мамою поїхали в пам'ять про нього. Ми з'їздили туди, куди ми хотіли. Останні наші переписки й розмови були про те, що планували спільний відпочинок. Ми розуміли, що йому мали дати відпустку, і обирали місце, куди хотіли поїхати вдвох відпочити, побути разом”, – пригадує дружина.
З Геннадієм Крістіна познайомилася через спільну знайому. Після трьох місяців спілкування на відстані почали стосунки, а за півроку Геннадій зробив їй пропозицію. Одружитися, каже Крістіна, планували після закінчення війни
“Я сумую за ним найбільше, тому що він був моїм подарунком долі. Я дуже вдячна долі за те, що він був у моєму житті. Розумію, що так сталося, але навіть за ці два роки я вдячна, що була щаслива поруч із ним і що ми змогли разом прожити всі ці моменти”
Війна забрала життя Геннадія, однак, каже Крістіна, не змогла забрати спогади про нього: “Я дуже вдячна, що ти в мене був. Дуже сильно тебе кохаю. Мене дуже тебе не вистачає”.
