У селі Коржі Роменського району мати загиблого військовослужбовця «Азову» Станіслава Оніщенка встановила спортивний майданчик у пам’ять про сина. Станіслав загинув під час виконання бойового завдання на Донеччині у 2024 році. Тепер на спортивному майданчику щодня займаються діти, а мати доглядає його, зберігаючи пам’ять про сина.
Посмертні нагороди, шеврони, фотографії та квіти — куточок пам’яті про загиблого сина Станіслава облаштувала Тетяна Коновал. Жінка розповідає, що у 2014 році син вступив до місцевого училища, а після закінчення навчання поїхав на роботу до Києва. За рік прийшла повістка для виклику на строкову службу.
«Я ввечері подзвонила йому, і він о другій годині ночі приїхав додому і сказав: «Мамо, якби ти не сказала, що мені повістка, я б тобі ніколи не пробачив». І пішов на строкову службу. До речі, він служив прикордонником у Гриценковому, під Сумами. Близенько був. Потім приїхав з армії, хотів, правда, підписати контракт, ну щось у нього все не виходило. До року їх водили, як кажуть, за ніс, а після року він вже не хотів. Приїхав — знову поїхав на будівництво, друзі забрали. Але все одно якась у нього втаїлася ота військова… Хотілося йому воєнщини, цього, таким він марив».
Тетяна Коновал. Суспільне Суми
Повномасштабну війну Станіслав, згадує мати, застав у Києві. Там доєднався до лав добровольчої бригади «Карпатська Січ», а згодом, потай від неї, подав заяву до лав бригади «Азов».
«Одного разу подзвонив і каже: «В мене дві новини — одна хороша, одна погана». Кажу: «Кажи погану». Він каже:«Мене прийняли до бригади «Азов», я вступив, пройшов всю там спеціальну підготовку». Займався на стадіоні після роботи, тримав форму, хотілося йому пройти. Там фізичні важкі навантаження були. Я тепер на Київщині проходжу КМБ. Ну я, — що я. Мені, звичайно, це було прикро, але я сказала: «Сину, я підтримую твоє рішення. Це твоє рішення».
Станіслав Оніщенко. З архіву Тетяни Коновал
Син за кожної можливості приїздив додому, каже Тетяна, та згадує останню зустріч.
«Не хотілося йому з дому їхати, звичайно, ну, їхав, бо знав, казав: «Хто, як не ми». І завжди, коли ми прощалися, я його цілувала в одну щічку. Він не любив, щоб його цілували. А коли в останню відпустку він прийшов, я в одну щічку, в другу. Він ще вернувся, обійняв мене. Ніби прощався. Якось відчував».
Станіслав Оніщенко. З архіву Тетяни Коновал
2 листопада 2024 року Станіслав Оніщенко загинув під час виконання бойових завдань в Бахмутському районі на Донеччині. Про загибель сина Тетяна дізналася за три дні. Йому навіки залишилося 25 років.
«Погані такі думки йшли, думалося таке, ну, я все гнала. Не дарма думалися такі думки. Він загинув другого, а мені п’ятого привезли. Приїхав його побратим і прямо в садочок привезли таке сповіщення, що він загинув. Ну, не могли його врятувати. Смерть була миттєва. Снайпер в голову — і пішло воно, куля пішла на виліт. Не спасли».
Станіслав Оніщенко з побратимами. З архіву Тетяни Коновал
У пам’ять про сина, додає пані Тетяна, вирішили встановити спортивний майданчик біля дитячого садка. Відкрили його наприкінці листопада 2025 року.
«Я ходжу сюди кожен день. Мені дуже подобається цей майданчик», — говорить Ярослав Харченко.
Ярослав Харченко. Суспільне Суми
«Я щасливий, що його зробили. Це можливість ходити і займатися спортом. Дякую Тетяні Анатоліївні, що його зробила», — каже Максим Хромов.
Майданчик. Суспільне Суми
Нині пані Тетяна продовжує доглядати за майданчиком. Каже: вирішили його встановити, бо її син змалку любив спорт.
«Він завжди в школі займав призові місця з футболу, з тенісу. Дуже любив ще теніс. От навіть побратими, коли приїжджають, часто приїжджають побратими до мене, не забувають, такі молодці хлопці, то всі завжди кажуть, він найперший був бігун. За ним не встигали. Він по горах, кажуть, перший, ми за ним не могли встигнути. Отакий він спортивний, любив спорт дуже. Й за те я відкрила цей майданчик, в пам’ять про нього, що він в мене такий гарний спортсмен був».
