Житель Кролевця Ярослав Колпаков після мобілізації став на захист України. Виконував бойові завдання на Миколаївсько-Херсонському, Вовчанському, Сумському та Костянтинівському напрямках. Захисник загинув 19 квітня 2026 року на Костянтинівському напрямку від удару FPV-дрона. Спогадами про сина, його дитинство, службу та останню зустріч мати захисника Тетяна Колпакова поділилася з Суспільним.
Шкільний щоденник та грамоти, які син отримував в дитинстві – все це зберігає нині мати загиблого захисниками Ярослава Колпакова.
«Спортивний хлопчик. Вони їздили на змагання, він був одним із найкращих гравців. Коли закінчував школу, йому мали вручити грамоту на останньому дзвонику, але він засоромився і не вийшов за нею. Потім йому принесли її до класу», – говорить мама Тетяна.
Фото Ярослава Колпакова. Суспільне Суми
Ярослав Колпаков народився та виріс у Кролевці. Після закінчення школи вступив до Глухівського національного аграрного університету, де здобув фах фінансиста. розповідає пані Тетяна. У грудні 2023 році Ярослава мобілізували до лав Збройних сил України. Після проходження навчання він розпочав службу у 36-й окремій бригаді морської піхоти.
«Він працював на Кролевецькому хлібоприйомному комбінаті і потрапив під скорочення. І на другий день йому вручили повістку. Він як потрапив в учебку, то був у Полтаві. Там проходив навчання. А потім перший напрямок Миколаївсько-Херсонський. Після Вовчанська вони були в Чернігові, здається, близько двох місяців. А потім із Чернігова їх направили на Суми», – пригадує Тетяна.
Ярослав Колпаков з родиною. Архівне фото
Разом із Ярославом виросли в одному дворі, разом навчалися в садочку та школі, згадує подруга дитинства Анастасія Артюшенко
«Коли ми були дітьми, дорогою до школи мене переслідував один хлопець. Він був старшим. Кидався в мене камінням, плювався, говорив різні образливі речі. Про цю ситуацію я нікому не розповідала, ні батькам, ні Ярославу. Через деякий час ці переслідування зупинилися. І я дуже здивувалася, чому. Потім якось ввечері мама мені розповіла, що мама Ярослава побачила в щоденнику запис від вчительки, де йшлося, що він побив хлопця. Тоді він нікому не сказав, чому це зробив. Але я здогадалася, що він вирішив так захистити мене», – каже подруга захисника.
Ярослав Колпаков з сестрою. Суспільне Суми
Ярослав загинув 19 квітня 2026-го на Костянтинівському напрямку від удару FPV-дрона, розповідає мати. Останнє повідомлення від сина отримала 11 числа.
«Він сказав: «Як тільки з’явиться зв’язок, то я вам напишу». І так, о 6:00 ми знали, що він вийшов, бо написав Тані, що вийшов. А ввечері він уже не з’явився на зв’язку. А чоловік був на роботі, і він заходить, а я просто дивлюся на нього. Бачу щось не так. Я кажу: «Щось сталося?» Він каже: «Син загинув…». Йому зателефонували. На початку він дуже плакав. Плакав так, щоб я не бачила. Тоді питає: «Як, як тобі можу допомогти?» Я кажу: «Нічого не кажи, просто обійми і все», – говорить мати.
Дитяче фото. Архівне фото
«Після його загибелі я дізналася, що він також врятував на полі бою побратима. Він витягнув його, чим подарував йому життя. І мені дуже хотілося вірити, що існує якась справедливість у світі, що людина, яка все життя рятувала інших, теж буде врятована. До останнього я не могла прийняти думку, що його більше немає», – додає подруга.
Важко втрату брата переживає й його 20-річна сестра Катерина. Пані Тетяна розповідає, дівчина досі пише Ярославу повідомлення на телефон і ділиться з ним новинами.
«Вона старається не показувати вигляду і вберігає нас від цього всього. Нам повернули його телефон. Тому бачимо, хто пише і дитина майже кожного дня вона йому надсилає повідомлення. Коли їй важко може, й не тільки коли важко, може коли їй і добре , вона йому все розповідає», – каже мама.
Дитяче фото. Архівне фото
Після загибелі Ярослава без батька залишився його п’ятирічний син Нікіта: «Він, мабуть, із перших днів відчував, що щось не так. Про загибель батька ми йому сказали на сороковий день. Після цього він довго мовчки сидів на лавці, а дорогою додому, розповідає Таня, плакав у машині».
Ярослав Колпаков з сестрою. Суспільне Суми
«Він намагався дати йому все, чого не мав сам. Найкращі іграшки, велосипед, мотоцикл, машинки. Він давав йому все, що просив його син», – додає подруга.
Пані Тетяна пригадує останню зустріч із сином під час його відпустки: «Зустріч була важкою, бо в січні померла моя мама, вона тут з нами проживала – це його бабуся. Він приїжджав на її похорон».
Син та дружина Ярослава Колпакова. Архівне фото
«Ми приїхали з донькою до батьків. Він теж був там зі своєю дружиною, зі своїм сином у відпустці. Ми стояли на вулиці, діти гуляли поруч. Ярослав зривав ягоди із верхніх гілок, там, де ми не могли дістати, і давав одну своєму сину, одну моїй доньці. Але тепер ця історія залишиться в мене такою останньою в пам’яті про нього. Коли я часто згадую його, часто бачу саме цю картину: усміхнений Ярослав, наші діти граються разом», – додає подруга Анастасія.
Ярославу Колпакову навіки залишилось 30 років. Найбільше її бажання, говорить пані Тетяна, зберегти пам’ять про сина та нині збирають підписи під петицією для надання йому звання Героя України.
«Ми хочемо зберегти просто про його пам’ять. Не за пільги, не за гроші, не за що. Просто, щоб людину не забули»
