Спочатку Юлія просто хотіла мати для своєї родини свіже козине молоко. Та з часом із двох кіз стало п’ятнадцять, а ферма «для себе» перетворилася на повноцінний бізнес. Сьогодні на фермі виготовляють натуральні сири та морозиво, а ще проводять екскурсії для дітей. Сама підприємиця впевнена, що кози допомогли їй пережити найважчі місяці війни.
Від мрії про натуральне молоко – до власної ферми
З самого початку ферма задумувалася саме як родинна справа. У 2021 році, незадовго до початку повномасштабного вторгнення, родина Комісарів придбала перших двох кіз. Це було щось на кшталт експерименту, адже досвіду в тваринництві вони не мали зовсім.
«До цього я займалася зовсім іншою діяльністю. У 50 років вийшла на пенсію як багатодітна мама – у мене п’ятеро дітей. Тоді почала думати, чим хочу займатися далі. Хотілося створювати щось своє, навчатися, відкривати для себе нове. Так ми й зупинилися на козівництві», – розповідає Юлія.
Після появи перших кіз жінка почала вивчати особливості козівництва: утримання, догляд, харчування. Сьогодні на фермі живе вже значно більше тварин, ніж на початку. Проте, як каже Юлія, господарство розросталося поступово й природним шляхом.
«Спочатку в мене було дві кози. У перший день повномасштабної війни народилося четверо козенят – стало вже шість. Через рік кожна з них народила ще приблизно по двоє козенят. Так поступово поголів’я збільшувалося», – розповідає власниця ферми.
Втім, безмежно збільшувати стадо Юлія не планує. За її словами, господарство вже досягло оптимального для неї масштабу.
«Я свідомо зупинилася на такій кількості тварин, яку можу утримувати в межах міста. Є відповідні норми, я їх вивчала. Це мініферма, і більше поголів’я тут тримати не можна», — пояснює вона.
Коли навкруги хаос, а в серці бажання продовжувати та не здаватися
Першим серйозним викликом для ферми та Юлії став початок повномасштабного вторгнення. Саме тоді народилися перші козенята.
«Це був дуже важкий період. Діти виїхали до Німеччини, чоловік пішов захищати країну, а я залишилася сама – без світла, без води, але з маленькими козенятами», – згадує жінка.
За її словами, війна принесла чимало труднощів. Через постійні відключення електроенергії було складно підтримувати роботу холодильного обладнання, необхідного для зберігання продукції, а воду доводилося запасати у пляшках. Щоденний догляд за тваринами в умовах постійної небезпеки став справжнім випробуванням.
Попри труднощі, ділиться Юлія, бажання опустити руки чи покинути ферму не виникало жодного разу. Скоріше навпаки, у сум’янки було внутрішнє відчуття, що все буде добре. Їй було цікаво доглядати за маленькими козенятами. А інтуїція постійно повторювала: «Треба продовжувати».
«Кози знають свого господаря»
Попри постійні обстріли та стрес, Юлія хвилювалася не так за себе, як за своїх чотириногих друзів. Під час вибухів кози могли злякатися й побігти, але майже завжди поверталися, щойно чули голос господині.
За її словами, саме розум і прив’язаність кіз до людини значно полегшили догляд за ними навіть у найважчі часи.
«Якби не їхній інтелект, мабуть, мені було б набагато складніше. Коли кози звикають до господаря, вони стають дуже слухняними. Я кличу їх — і вони одразу повертаються, навіть якщо перед тим кудись відбігли», – розповідає підприємиця.
Не менше допомагає те, що кози – стадні тварини, вони не розбігаються. Юлія зізналася, що ще до того, як почала займатися козівництвом, читала про високий інтелект цих тварин, але тоді сприймала це з певним скепсисом.
«Тепер можу сказати, що це правда. У кожної кози свій характер, і кожна чудово знає власне ім’я», – усміхається власниця ферми.
Навчання, перші сири та три роки ентузіазму
За рік роботи ферми Юлія зрозуміла: якщо хоче розвивати цю справу далі, потрібно навчатися. Саме тому, щойно кози почали давати молоко, вона вирішила професійно опанувати сироваріння. 2023 рік став для підприємиці роком навчання. Паралельно з облаштуванням господарства вона проходила онлайн-курси в акредитованій школі сироваріння.
«Я закінчила п’ять курсів. Останнім був курс із приготування холодних десертів та морозива. Увесь цей час ми паралельно будували ферму, удосконалювали господарство й навчалися», – розповідає Юлія.
Перші три роки ферма розвивалася переважно завдяки ентузіазму. Найбільше надихала можливість створювати натуральний продукт, аналогів якому в регіоні було небагато. Скуштувавши свій перший сир, підприємиця зрозуміла, наскільки це смачно і як це надихає. Їй подобалось усе: процес створення, смак, атмосфера роботи.
Саме тоді захоплення поступово перетворилося на справжню справу життя. З кожною новою партією сиру Юлія вдосконалювала рецептуру, експериментувала та шукала власний стиль крафтового виробництва.
Сьогодні на фермі виробляють кілька видів крафтових сирів із козиного молока. За словами Юлії, найбільшу популярність мають бринза, вершковий сир і халумі.
«Ці сири я варю вже близько двох років. А цього року до них додалося ще й морозиво з козиного молока – саме для нього я свого часу проходила окремий курс», – розповідає власниця ферми.
Крафтове виробництво сирів – це передусім ручна праця, яка потребує багато часу та уваги. Попри те, що більшість роботи вона виконує сама, ферма залишається справжньою сімейною справою. Чоловік та неповнолітні діти потроху доглядають за тваринами, допомагають Юлії. Однак сир варить вона сама.
«Я працюю з каструлею на 30 літрів молока і розумію, що це максимальний обсяг, із яким можу впоратися самостійно. Якщо заводити ще більше кіз, одній уже буде дуже складно», – говорить Юлія.
Instagram, який змінив усе
На початку 2025 року Юлія вирішила зробити ще один крок у популяризації бізнесу – розповісти про свою справу в соціальних мережах.
Про ферму знало небагато людей: сусіди, знайомі, перші покупці. Працювало так зване «сарафанне радіо», дізнавалися через знайомих. Однак вони приїздили, куштували й неодноразово наголошували, що про ферму має знати більше людей.
«Мені часто казали: “Про вас майже ніхто не знає, але все дуже смачно. Вам потрібно більше розповідати про себе”. Саме тоді я й замислилася над тим, щоб створити сторінку в Instagram», – згадує Юлія.
На той момент господарство ще працювало у форматі особистого селянського господарства. Попри це, власниця вже розуміла, що хоче розвивати свою справу й знайомити людей із фермою та крафтовою продукцією.Реклама:
«Я довго не наважувалася, адже для мене це було щось абсолютно нове. Але зрештою створила сторінку й зробила перші публікації. Саме тоді на фермі народилися козенята, вони й стали головними героями наших перших дописів», – розповідає вона.
Перші публікації були запрошеннями для родин із дітьми приїхати на ферму, познайомитися з козенятами та провести час на природі. Неочікувано для самої Юлії люди почали активно відгукуватися.
«Потроху почали приїжджати відвідувачі, інформація поширювалася, а ми отримували дуже теплі відгуки. Саме тоді я зрозуміла, що людям цікава не лише наша продукція, а й сама ферма», – говорить власниця.
Ферма стала місцем відпочинку для дітей
Перші публікації в соціальній мережі відкрили для Юлії зовсім новий напрямок розвитку бізнесу. Вона почала запрошувати родини приїздити не тільки за натуральною продукцією, а й для знайомства з мешканцями ферми.
«Я просто викладала запрошення приїхати з дітками до козенят. Потроху почали їхати люди, інформація поширювалася, а ми отримували дуже теплі відгуки. Діти були щасливі, матусі теж».
Саме тоді Юлія зрозуміла, що ферма може бути не лише місцем виробництва крафтової продукції, а й простором, де люди можуть відпочити від щоденного стресу.
«У цей складний час я відчула, наскільки дітям потрібне спілкування з тваринами. Мами приїжджали втомлені, засмучені, а тут могли трохи перезавантажитися, відпочити. Я зрозуміла, що це справді потрібно людям».
Зараз на ферму регулярно приїжджають не лише родини, а й цілі шкільні класи. Діти годують тварин, знайомляться з їхнім життям, куштують продукцію та проводять час на природі.
«Минулого року все тільки починалося, а вже цієї весни до нас почали приїжджати цілі класи на екскурсії. Коли бачиш, як діти радіють спілкуванню з тваринами, розумієш, що всі наші зусилля недаремні», – каже Юлія.
Спостерігаючи за відвідувачами, родина почала замислюватися, як зробити ферму ще цікавішою для дітей. У майбутньому Юлія бачить ферму не лише як місце, де виробляють сири й морозиво з козиного молока, а й як сімейний простір для відпочинку та спілкування з тваринами.
Досвід багатодітної мами допомагає з тваринами
За кілька років козівництво стало для Юлії не просто роботою, а способом життя. Вона переконана: саме тварини навчили її дисципліни, терпіння та відповідальності.
«Кози повністю змінили моє життя. Це вже зовсім інше життя – із самодисципліною, відповідальністю та вмінням правильно розставляти пріоритети. А війна додала ще більше викликів і дуже загартувала характер», – говорить вона.
Власниця ферми зізнається, що тепер її день повністю підпорядкований потребам тварин. Адже у цій справі немає вихідних чи лікарняних, кожного дня потрібно нагодувати тварин, подоїти їх, прибрати, приготувати продукцію. Впоратися з таким ритмом життя їй допоміг попередній досвід багатодітної мами.
«Подруги жартують, що мене до такої дисципліни підготувало материнство. У мене п’ятеро дітей, тому я вже звикла жити в режимі постійної відповідальності. Думаю, саме це дуже допомогло мені й у роботі на фермі», – усміхається вона.
Втім, Юлія переконана: така справа підходить далеко не кожному, адже це стиль життя, а не робота.
«Коли починаєш працювати з тваринами, то або закохуєшся в цю справу, або розумієш, що вона зовсім не для тебе. У моєму випадку сталося перше. Я спробувала і зрозуміла, що мені добре поруч із ними».
Сьогодні Юлія впевнено говорить про ферму як про справу свого життя. Але на початку, зізнається вона, такої впевненості не було. Купуючи перших кіз, жінка залишала собі право змінити рішення, якщо зрозуміє, що такий спосіб життя їй не підходить.
«Спочатку я думала: якщо зрозумію, що це не моє, то продам кіз. Хотіла просто спробувати, відчути, чи підходить мені така справа. Це був своєрідний план відступу», – згадує Юлія.
Втім, із кожним роком сумнівів ставало дедалі менше. Догляд за тваринами, виготовлення сирів і щоденна робота на фермі поступово перестали бути експериментом і стали улюбленою справою. Найважче було під час активних бойових дій на Сумщині. Родина кілька разів серйозно обговорювала можливість евакуації, адже потрібно було думати не лише про власну безпеку, а й про тварин.
«Ми кілька разів готували для себе план евакуації. Розглядали варіант переїзду до Полтавської області, навіть знайшли покинуту хату, куди за потреби могли б перевезти кіз. Але трималися до останнього. І, на щастя, вистояли».
«Тварини стали для мене джерелом спокою»
Попри щоденну фізичну працю, постійну відповідальність і життя в умовах війни, Юлія зізнається: саме кози допомогли їй знайти внутрішній спокій.
«Спілкування з тваринами стало для мене джерелом спокою. Я й сама іноді думаю, чому саме вони так на мене вплинули в цей важкий час. Напевно, війна дуже змінила мене», – ділиться вона.
За словами власниці ферми, повномасштабне вторгнення навчило її цінувати прості речі, які раніше здавалися звичайними.
«Зараз особливо цінуєш кожен день і кожну мить. Коли прокидаюся вранці, то вже радію тому, що настав новий день. Намагаюся жити саме з таким відчуттям – із вдячністю за те, що маю», – говорить Юлія.
Навіть після виснажливого робочого дня робота на фермі не здається їй тягарем.
«Звичайно, буває, що дуже втомлююся. Але коли займаєшся справою, яку любиш, ця втома приносить задоволення. Найбільша радість для мене – розуміти, що моя праця потрібна не лише мені, а й іншим людям», — каже вона.
Особливо надихають Юлію відгуки відвідувачів, які повертаються на ферму знову. Саме це, переконана Юлія, і допомагає не зупинятися навіть у найскладніші часи – любов до своєї справи, підтримка близьких і щире бажання дарувати людям хоча б кілька годин спокою серед війни.
Біловол Наталія Приєднуйтесь до наших сторінок в соцмережах і слідкуйте за головними подіями: Telegram Viber Facebook Instagram
